Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Танок з драконами

Сторонньому оку могло здатися, що саме старий Виман Мандерлі — наречений на цьому весіллі.

— Пан князь добряче п’яні, — зауважив Теон.

— То він топить свій страх. Той жирний — боягуз аж до кісток, чи мені не знати.

Хіба? Теон не був певний. Сини Мандерлі теж були добрячі гладуни, але в битві задніх не пасли.

— Залізяни теж полюбляють гульнути перед битвою. Останній ковток життя, бо ж раптом вранці смерть чатує. Якщо Станіс таки прийде…

— Та прийде. Як не прийти? — Пані Турстан видала коротенький смішок. — А коли прийде, отой жирний обісцить собі штани. Його син загинув на Червоному Весіллі, а він поділяє хліб та сіль з Фреями, вітає під своїм дахом, обіцяє одному з них власну онуку! Навіть пирога подав. Колись Мандерлі втекли з півдня — їх випхали з земель та замків сильні вороги. Погнали, наче вовки овець. І досі та кров овеча у них у жилах тече. Гладун убив би нас усіх, і радо, сумніву не маю. Та кишка йому слабка, хай черево і здоровезне. Під тією драглистою плоттю б’ється таке ж нікчемне, жалюгідне серце, як, приміром… твоє.

Останнє слово пролунало ударом батога, та Теон і писнути не посмів у відповідь — знав-бо, що зухвалість коштуватиме йому шматка власної шкури.

— Якщо ласкава пані вважають князя Мандерлі за зрадника, їм слід розповісти князеві Болтону.

— Гадаєш, Руз не знає? Дурний хлопчисько. Ти подивись на нього. Подивись, як він стежить за Мандерлі. До вуст нічого не візьме, поки не побачить, що князь Виман те скуштував. Ані ковтка не зробить, поки не впевниться, що Мандерлі пив з того самого глека. Гадаю, він би навіть зрадів, якби гладун затіяв якусь зраду — мав би собі розвагу. Адже Руз, бач, не має людських почуттів. Оті його п’явки, що він їх так полюбляє, висмоктали з нього всі пристрасті вже чимало років тому. Кохати він не кохає, і не ненавидить, і не сумує ні за ким. Лишень грається, щоб зовсім не знудитися. Хтось любить лови з хортами, хтось — із соколами, хтось кидає кості. А Руз грається з людьми. З тобою, зі мною, з отими Фреями, з князем Мандерлі, з власною ропухатою дружиною, ба навіть з власним байстрюком. Ми усі для нього — іграшки.

Повз них пробрався стольний слуга. Пані Турстан простягла келиха і дала його наповнити, потім махнула, щоб налили Теонові.

— Правду кажучи, — мовила вона, — князь Болтон заміряється на щось більше, ніж князівство. Чом би йому не стати королем півночі? Тайвина Ланістера вбито, Крулеріза скалічено, Тиріон здимів світ за очі. Відтак Ланістери звелися нанівець, а ти люб’язно позбавив його клопоту зі Старками. Старий Вальдер Фрей не заперечуватиме, щоб його буцмата Вальда зробилася королевою. Біла Гавань, може, ще наробить трохи клопоту, якщо князь Виман переживе прийдешню битву… та я певна, що не переживе. Так само, як і Станіс. Руз їх обох спекається гарно та спритно, як спекався Молодого Вовка. І хто ж тоді лишиться?

— Ви, — мовив Теон у відповідь. — Лишитеся ви. Княгиня у Курганищі, Турстан за шлюбом, Ризвель за родоводом.

Його відповідь її, вочевидь, улестила. Пані сьорбнула вина, зблиснувши темними очима, і проказала:

— Радше вдовиця у Курганищі… але все ж таки — так, якщо я вирішу, то стану перепоною. Руз, певно, теж це розуміє, тому подбав, щоб мені догоджати.

Вона хотіла сказати щось іще, але побачила маестрів, що увійшли трійцею крізь панські двері позаду помосту. Один був довготелесий, інший — опецькуватий, третій — дуже молодий, але у однакових рясах та ланцюгах вони виглядали однаковими сірими горошинами з одного чорного стручка. Перед війною Медрік служив князеві Роголісу, Родрі — князеві Кервину, а молодий Генлі — князеві Лупаку. Руз Болтон зібрав усіх у Зимосічі й приставив до Лювинових круків — відновити листування замку зі світом.

Маестер Медрік став на одне коліно і зашепотів у Болтонове вухо; пані Турстан скривилася з огиди.

— Якби я була королевою, то найперше б наказала повбивати всіх сірих щурів. Нишпорять усюди, живуть недоїдками з панських столів, перешіптуються між себе, бурмочуть щось на вухо господарям. Але хто є насправді господар, а хто слуга? Кожен зацний пан має свого маестра, кожен дрібніший та вбогіший прагне його мати. Якщо не маєш маестра, то з тобою нібито і рахуватися не варто. Сірі щури читають і пишуть наші листи — навіть за тих панів, хто сам і слова не прочитає. І хто скаже напевне, чи не викривлюють вони сказані їм слова на власний зиск? Який з них хосен чесним людям, питаю я тебе?

— Вони зцілюють, — відповів Теон. Йому здалося, що від нього чекали саме такої відповіді.

— О так, зцілюють. Не скажу, що їх геть нічого не навчено. То хитромудре плем’я. Авжеж вони дбають про нас, коли ми хворі чи поранені, коли сумуємо з хвороби батька чи дитини. Коли ми слабкі, коли вразливі — вони гульк, і поруч. Інколи їм вдається побороти недугу, і тоді ми належно вдячні. А коли не вдається, вони розраджують наш розпач, і за те ми їм теж вдячні. З дяки ми даруємо їм притулок під своїм дахом, утаємничуємо в ганебне та приховане, садовимо у кожну раду в часи миру і війни. Але минає трохи часу — і підданий стає правителем.

Попередня
-= 258 =-
Наступна
Коментувати тут.


Ваш коментар буде першим!