Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Танок з драконами

Було там і крісло, вирізьблене з чорного дубу, з червоним шкіряним сидінням. Саме в ньому сидів князь Рамзай, коли товариство увійшло до опочивальні. На вустах його вогко блищала слина.

— Осьде моя красна діва! Молодці, хлопці. А тепер ідіть. Ні, Смердюче, ти лишайся.

«Смердюче, лишайся… та не заглядайся.» Відрізані пальці раптом зсудомило: два на лівиці, один на правиці. На стегні нерухомо у своїй шкіряній колисці спав кинджал — важкий, такий важкий… «На правиці мені бракує лише мізинця, — нагадав собі Теон. — Я ще досі можу втримати ножа.»

— Так, мосьпане. Як накажете служити вам?

— Ти віддав мені наречену. Хто краще за тебе розгорне подаруночок? Ну ж бо поглянемо на маленьку донечку Неда Старка.

«Вона князеві Едарду навіть не родичка, — трохи не ляпнув Теон. — Але Рамзай сам знає, має знати. Що це за нова жорстока гра?»

Наречена стояла коло стовпчика ліжка і тремтіла, наче злякана сарна.

— Пані Ар’є, будьте ласкаві обернутися спиною, я розшнурую вам сукню.

— Е ні. — Князь Рамзай налив собі келих вина. — Розплутувати надто довго. Розріж кинджалом.

Теон витяг кинджала. «Тепер лишень обернутися і встромити. Ніж у мене вже в руці.» Він розумів, що за гра нині грається. «Нова пастка, — сказав Теон собі, пригадавши Кайру з ключами. — Він хоче, щоб я спробував його вбити. А коли мені не вдасться, він зніме шкіру з руки, якою я тримав клинок.»

Теон ухопив спідницю молодої в жменю.

— Стійте рівно, пані.

Нижче від стану сукня була простора; саме там він і підчепив шворки лезом, поволі повів угору, щоб не порізати дівчину. Криця тихо шурхотіла шовком і вовною, наче щось ледве чутно шепотіла. Дівчина тремтіла; Теон мусив ухопити її за плече, щоб утримати на місці. «Джейна, панна ясна, болісна й нещасна.» Він стиснув сильніше — скільки дозволяла скалічена лівиця.

— Стійте, не рухайтеся.

Нарешті сукня впала додолу, заплутавшись безладним вихором навколо ніг.

— Спіднє теж, — наказав Рамзай. Смердюк підкорився.

Коли справу було зроблено, молода лишилася стояти зовсім оголеною, а весільні її шати — лежати купою біло-сірого ганчір’я, огортаючи ноги. Груди її були маленькі й гострі, стегна — вузькі, ще зовсім дитячі, ніжки — наче пташині кісточки. «Мала дитина.» Теон вже й забув, яка вона юна. «Але Сансиного віку. Ар’я має бути ще молодшою.»

Попри вогонь у комині, опочивальня стояла вистигла, майже морозна. Блідою шкірою Джейни побігли сироти. На якусь мить вона здійняла руки, немовби прикрити груди, але Теон самими вустами вимовив мовчазне «ні», і дівчина послухалася негайно.

— Що про неї скажеш, Смердюче? — запитав князь Рамзай.

— Вона… — «Якої відповіді він хоче?» Про що там дівчина обмовилася у божегаї? «Всі казали, що я гарненька»? А зараз… де й поділася та врода. Спиною дівчини бігло павутиння тонких, ледь помітних рисок — там її колись шмагали різками. — Вона… така вродлива, така… чарівна.

Рамзай вишкірився своєю вологою посмішкою.

— Що, Смердюче, вже пуцька стоїть? Аж штани роздирає? — Він зареготав. — Е ні, першим своє право має здійснити володар зимосіцький. Так чинили усі вельможні володарі за старих часів. Право першої ночі. Але ж ти не володар, не вельможний князь, хіба не так? Ти всього лише Смердюк. Правду кажучи, навіть не чоловік.

Він жадібно ковтнув ще вина, тоді жбурнув келих через опочивальню, де той розбився на стіні. Каменем потекли червоні струмки.

— Пані Ар’є! Прошу на постіль. Так-так, на подушки. Оце гарна жіночка, розумничка. Тепер розсунь ноги. Погляньмо на твою піхву.

Дівчина підкорилася без жодного слова. Теон зробив крок до дверей. Князь Рамзай сів біля своєї молодої, ковзнув їй долонею по стегні зсередини, потім зненацька устромив у неї два пальці. Дівчина зойкнула з болю.

— Ти суха, наче стара кістка. — Рамзай висмикнув руку і загилив дружині ляпаса. — Мені ж казали, ти вмієш догодити чоловікові. Невже брехали?

— Не б-брехали, мосьпане. Мене н-навчали.

Рамзай підвівся; на обличчі його вигравав вогонь.

— Гей, Смердюче, сюди! Приготуй її для мене.

Якусь мить Теон нічого не розумів.

— Я… ваша вельможність хочуть… але, мосьпане, я ж не маю… я…

— Ротом! — буркнув князь Рамзай. — І то швидше. Якщо вона не змокріє, поки я роздягатимусь, я відріжу тобі твого ницого язика і приб’ю цвяхом до стіни.

Десь у божегаї заверещав крук. Кинджал досі був у Теона в руці. Він вклав його в піхви.

«Звіть мене Смердюком — нікчемним лайдаком.»

І нахилився виконувати наказане.

Сторож

Попередня
-= 260 =-
Наступна
Коментувати тут.


Ваш коментар буде першим!