Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Танок з драконами

— Ви й справді сліпі, чи просто не хочете бачити? Як гадаєте, що станеться, коли цих «ворогів» наздожене смерть?

Крук над дверима промурмотів:

— Смер-рть, смер-рть, смер-рть.

— То я вам розкажу, що станеться далі, — вів далі Джон. — Мертві постануть знову, багато сотень і багато тисяч. Вони постануть упирями з чорними долонями та блідими блакитними очима. І прийдуть по наші душі.

Він рвучко зіп’явся на ноги, стискаючи і розтискаючи пальці мечової руки.

— Дозволяю піти.

Септон Келадор підвівся, сіріючи лицем і пітніючи. Отел Ярвик — наче заціпенівши, Бовен Марш — блідий, зі стисненими вустами.

— Дякуємо вам за приділений час, воєводо Сніговію.

І вийшли без жодного зайвого слова.

Тиріон

Свиня мала лагідніший норов, ніж більшість коней, якими йому траплялося їздити. Терпляча, міцна на ногах, вона прийняла Тиріона, що видерся їй на спину, без жодного вереску — хіба що рохнула. І стояла нерухомо, поки він тягнувся по щита і списа. Та коли карлик підібрав повід і стиснув ногами боки, льоха рушила негайно. Звали її Купка — на знак чималої купи грошей, яку вона приносила своїм господарям, відколи ще поросям була привчена до сідла та поводу.

Коли Купка жвавою ристю потрусила чардаком, мальована дерев’яна броня заторохтіла. Тиріонові пахви щипав піт, краплі стікали на рубець носа з-під завеликого, погано припасованого шолома. Та все ж на одну божевільну мить він відчув себе власним братом Хайме на турнірному бойовищі — з лицарським списом у руці, вбраним у золотий обладунок, що сліпучо сяяв під сонцем.

Втім, щойно почувся регіт, мрія швидко розвіялася, і він більше не був хвацьким турнірним поборником, а лише карликом верхи на свині, який стискав у руці довгу жердину, намагаючись розважити п’яних і збентежених жеглярів у таємній надії покращити їм настрій. Десь глибоко у пеклі лютував батько і хихотів Джофрі. Тиріон відчував, як їхні холодні мертві очі дивляться його блазенську виставу — не менш уважно, ніж жеглярі «Селаесорі Кворан».

І ось назустріч виїхала суперниця — Копка на великому сірому собаці. Її смугастий спис п’яно хилитався з боку в бік, поки тварина стрибками долала чардак. Її щит і обладунок було пофарбовано червоним; фарба добряче вицвіла і полущилася. Його власний обладунок був синій. «Не мій. Шажиків. Бороньте боги, щоб мій не став.»

Тиріон вдарив п’ятами по Купчиних стегнах, розганяючи її до швидкості нападу. Жеглярі заохочували його тюгуканням та свистом. А чи справді заохочували? Може, насміхалися і бажали впасти? Цього він напевне сказати не міг, хоча підозру мав. «Навіщо я дав умовити себе на цю дурницю?»

Втім, він сам знав відповідь. Вже дванадцять днів корабель потерпав од безвітря у Затоці Журби. Жеглярі ходили злі й похмурі, а коли допивали свій денний кухоль оковитої, то лагіднішими не ставали. Зрештою, скільки годин поспіль людина може лагодити вітрила, забивати щілини чи рибалити у нерухомому морі? Джораг Мормонт чув бурмотіння, що карликове щастя їх зрадило. Корабельний кухар ще час від часу чухав Тиріонові голову, сподіваючись на вітер, але решта вже кидала ядучі та зловісні погляди, коли їхні стежки перетиналися. Доля Копки була ще гіршою, відколи кухар пустив плітку, що для повернення карликового щастя треба вхопити дівчину-карлицю за цицьку. Той самий кухар почав кликати свиню Купку Кров’янкою. Але того дня, коли Тиріон вигадав цей жарт, він чомусь здавався смішнішим.

— Ми мусимо їх розвеселити, — благала Копка. — Щоб сподобатися і не дратувати. Якщо подаруємо їм гарну виставу, то вони, може, забудуть про свої негаразди. Прошу вас, м’сьпане!

І якимось незрозумілим чином він погодився. «Напевне, оковита винувата.» Капітанове вино скінчилося першим. А налигатися оковитою було куди як швидше, ніж вином — Тиріон Ланістер швидко спізнав цю просту істину.

І ось він сидить верхи на Шажиковій свині, вбраний у Шажиків мальований обладунок зі шматків дерева, а Шажикова сестра наставляє його у складній науці блазенського герцю, який приносив їй хліб та сіль чимало років. Хіба не вишуканий жарт долі? Надто коли врахувати, що Тиріон свого часу трохи не втратив голову, відмовившись сідати на собаку заради збоченої забаганки власного небожа. І все ж, сидячи на свинячій спині, Тиріон не знайшов у собі сили оцінити жарт.

Копка нахилила затуплене вістря саме вчасно, щоб мазнути його по плечі; власний Тиріонів спис теліпався з боку в бік, поки він намагався хоч кудись націлитися, і зрештою гучно вдарився у куток щита суперниці. Копка втрималася у сідлі. Тиріон не втримався. Власне, так і мало статися.

Попередня
-= 273 =-
Наступна
Коментувати тут.


Ваш коментар буде першим!