Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Танок з драконами

— Мені лячно, — зізналася Копка.

Бесіда почала стрибати й хилитатися туди-сюди під ударами хвиль у черево корабля. «Є й гірші способи загинути, ніж потонути. Твій брат взнав на собі, що такі бувають. І мій панотець теж. І Шая, брехлива курва. Руки тії золотії холодом лякають, а жіночі теплі руки серце зігрівають.»

— Треба нам зіграти у гру, — запропонував Тиріон. — Може, трохи забудемо про шторм.

— Аби не в цивасу, — негайно відповіла вона.

— Не в цивасу, — погодився Тиріон, відчуваючи, як дошки здіймаються під ногами. «Ото б політали фігури бесідою, ото б сипнули дощем на голови свині та собаці.» — Ти грала у запрошення до замку, коли була маленькою?

— Ні. Ви мене навчите?

А чи справді? Тиріон завагався. «Дурноголовий карлик. Звісно, вона не грала у запрошення до замку. Бо не мала замку.» Грою в запрошення до замку захоплювалися діти шляхетних родів — вона мала навчати їх чемного звичаю, гербів, а також хто є друзями їхньому вельможному батькові, а хто ворогами.

— Ні, вона не… — почав був Тиріон, але підлога знову стрибнула під ногами, збивши їх з Копкою докупи. Мала перелякано зойкнула. — Ні, ця гра не годиться.

Тиріон пригорнув дівчину до себе, скрегочучи зубами.

— Вибач. Я не знаю, в яку гру…

— Я знаю, в яку, — відповіла Копка і поцілувала його.

Цілунок був сором’язливий, похапливий, незграбний. І застукав Тиріона зненацька. Руки його самі собою злетіли вгору, вхопили її за плечі, щоб відштовхнути… але раптом він завагався, тоді притяг ближче, стиснув у обіймах. Її вуста були сухі, шорсткі, стиснені щільніше, ніж гаманець жмикрута. «Крихітна розрада» — подумав Тиріон. Того, що сталося, він анітрохи не бажав. Копка була йому до вподоби, він її жалів і навіть у дечому захоплювався, та ніколи не жадав тілесно. Втім, і робити боляче не хотів — боги та його мила сестра вже подарували малій вдосталь болю. А тому дозволив цілункові тривати й тривати, лагідно тримаючи Копку за плечі, але рішуче стиснувши власні вуста. А навколо крутився і тремтів «Селаесорі Кворан».

Нарешті вона відхилилася на вершок чи два. Тиріон побачив власне віддзеркалення у її очах. «Гарненькі оченята, — подумав він, але побачив не лише вроду. — Багато переляку, трошки надії… і ані краплі хіті. Вона жадає мене не більше, ніж я її.»

Коли Копка схилила голову, Тиріон узяв її за підборіддя і підняв угору.

— В цю гру нам гратися не можна, добра панно.

Вгорі вдарив грім — цього разу зовсім близько.

— Я не хотіла… я ніколи ще не цілувала хлопця, але… я думала, що як ми потонемо, а я…

— Було солодко та мило, — збрехав Тиріон, — але я одружений. Вона була зі мною на бенкеті, мабуть, ти пригадаєш. Пані Санса.

— То була ваша дружина?! Вона така… така вродлива…

«І облудна. Санса, Шая, усі мої жінки… Тайша була єдиною, що мене кохала. То де ж місце шльондрам?»

— О так, чарівна дівчина, — мовив Тиріон, — і ми з нею поєднані перед очима богів та людей. Можливо, вона для мене втрачена, та доки не знатиму напевне, мушу берегти їй вірність.

— Розумію, — мовила Копка і відвернула обличчя.

«Найкраща жінка у моєму житті, — гірко подумав Тиріон. — Ще досить юна, щоб вірити нахабній брехні.»

Короб рипів, чардак стрибав, Купка верещала з переляку. Копка поповзла підлогою на всіх чотирьох, пригорнула голову свині до себе і замурмотіла їй заспокійливі слова. Дивлячись на них, важко було сказати, хто кого розраджує. Видовисько було таке недоладне, що хтось інший зареготався б, але Тиріон і усмішки не вичавив. «Дівчина заслуговує на щось краще, ніж свиня та собака, — подумав він. — Чесного цілунку, трохи ласки… на це кожен заслужив, хоч малий, хоч великий.» Він пошукав свій кухоль, та коли знайшов, напою в ньому вже не було. «Потонути — ще півбіди, — кисло подумав він, — але потонути тверезим і засмученим — це вже занадто.»

Зрештою вони таки не потонули… хоча пережили часи, коли думка про гарненьке тихе-мирне потоплення здавалася доволі звабливою. Шторм буяв решту дня і добрячу частину ночі. Навколо вищали солоні вітри; хвилі здіймалися, наче кулаки потонулих велетнів, що прагнули розтрощити корабель. Згодом вони дізналися, що нагорі за облавок змило помічника та двох жеглярів, корабельного кухаря осліпило казанком гарячого смальцю в обличчя, а капітана так люто жбурнуло зі стернового містка на середній чардак, що він зламав собі обидві ноги. Унизу Хрум вив, гавкав, шкірив зуби на Копку, а Купка знову почала гидити, остаточно обернувши вогку та крихітну комірчину на смердючий саж. Тиріонові вдалося весь цей час не блювати — головне за браком вина. Копці щастило менше, та він однак тримав її у обіймах, поки корабель страшенно рипів і стогнав навколо, наче барило, що ось лусне.

Попередня
-= 277 =-
Наступна
Коментувати тут.


Ваш коментар буде першим!