Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Танок з драконами

Коли вони вийшли на поверхню з крипти, снігопад ще не припинився. Пані Турстан мовчки подолала сходи, та коли вони удвох опинилися попід руїнами Першовежі, здригнулася від холоду і мовила:

— Краще тобі не переказувати нічого, що я сказала чи хоч словом згадала там, унизу. Нікому. Зрозуміло?

Авжеж, він усе розумів.

— Або я припну язика, або його втрачу.

— Руз добре тебе навчив, — зауважила пані Турстан і пішла геть.

Королівська здобич

Королівське військо витяглося зі Жбиру-в-Пущі при світлі золотого світанку. З-за палісаду, вибудуваного з колод, воно розгорталося поволі — наче якась довга сталева змія неквапом виповзала з гнізда.

Південське лицарство виїхало у бляхах та кольчугах, побитих-пошматованих численними битвами, та все ж здатних іще спалахнути вогнем під першим східним сонцем. Вицвілі, заплямовані, подерті та зацеровані, прапори і вапенроки все ще буяли кольорами посеред зимової пущі: лазуровим та помаранчевим, черленим та зеленим, ліловим та синім, золотим та срібним… усіма барвами, уявними людині, серед голих бурих стовбурів, сіро-зелених сосен, заметів брудного снігу.

Кожен лицар мав при собі зброєносців, пахолків, збройну охорону. Слідом сунули ковалі, кухарі, машталіри, валки списників, сокирників, лучників — сивих дядьків, гартованих у сотні битв, а чи зелених хлопчаків, які й своєї першої ще не бачили. Попереду рухалися верховинні роди: ватажки та поборники на кошлатих кониках, за гриви яких чіплялися не менш кошлаті вояки, вкриті хутрами, вивареною шкірою та старим залізом, яке хто мав. Дехто фарбував обличчя бурим та зеленим, прив’язував до голови та плечей жмути гілля, щоб краще ховатися серед дерев.

Позаду головної валки тягнувся обоз: мули, коні, воли, більш як верста возів та гарб, накладених харчами, хуражем, наметами та іншими запасами. Останнім ішов сторожовий загін — лицарі у броні та сховані позаду роз’їзди розвідників, що винюхували по кущах, чи не підкрадається де непомітний ворог.

Аша Грейджой їхала у обозі — у накритій гарбі на двох величезних колесах, обкутих залізом. Її теж було скуто залізом на зап’ястках та кісточках ніг; наглядати за бранкою вдень і вночі приставили Ведмедицю, що хропла гірше за будь-якого чоловіка. Його милість король Станіс не бажав і думати, щоб коштовна здобич мала хоч найменшу змогу втекти. Адже він намірявся привезти її до Зимосічі та показати у кайданах всьому північному панству на спогляд — доказ його королівської влади, скуту та підкорену кракенову доньку.

Військо в дорогу проводжали дзвінкі сурми. Вістря списів сяяли у світлі східного сонця; на узбіччі вранішньою памороззю виблискувала трава. Між Жбиром-у-Пущі та Зимосіччю лежало п’ять сотень верст пралісу. П’ять сотень верст навпростець, як крукові по небі.

— П’ятнадцять днів, — казали один одному лицарі.

— Роберт дістався б туди за десять, — чула Аша вихваляння князя Зруба. Його діда Роберт переміг власноруч у двобої при Перелітку; чомусь це піднесло вбивцю в очах онука вбитого до величі бога війни. — Роберт уже зо два тижні сидів би в Зимосічі й тицяв би дулі Болтонові з мурів.

— Станісові таке краще не казати, — зауважив Юстин Масей, — бо ще примусить нас рухатися вдень і вночі.

«Цей король живе у тіні свого брата» — подумала Аша.

Кісточка ноги стріляла болем щоразу, як вона намагалася сперти на неї хоч трохи ваги. Аша не сумнівалася, що там усередині щось таки зламалося. Набряк помалу стух іще у Жбирі, але біль лишився. Авжеж простий розтяг мав би вже зцілитися. Кайдани брязкотіли при кожному русі, натирали зап’ястки та гонор — така була ціна її полону та покори.

— Ніхто ще не помирав од того, що зігнув коліна перед силою, — казав їй колись батько. — Хто схилиться, той повстане знов, і з мечем у руці. А хто не схилиться, той лежатиме мертвий і втішатиметься прямими колінами.

Балон Грейджой не відступив од власного слова, коли зазнав поразки у своєму першому повстанні. Кракен зігнув коліна перед оленем і лютововком, але піднявся знову, коли Роберт Баратеон і Едард Старк лягли у могили.

У Жбирі-в-Пущі те саме зробила кракенова донька, коли її притягли і кинули перед королем, сплутану і кульгаву (на превелике щастя, не зґвалтовану), зі сліпучим болем у кісточці.

— Покірно здаюся вашій милості в полон. Чиніть зі мною з вашої ласки. Благаю лише зглянутися на моїх людей.

К’ярл, Тріс і решта вцілілих у вовчій пущі — загалом дев’ятеро — то були всі, про кого вона думала і непокоїлася. «Бита дев’ятка» — так назвав їх Кром, найтяжче з усіх поранений.

Попередня
-= 286 =-
Наступна
Коментувати тут.


Ваш коментар буде першим!