Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Танок з драконами

Станіс звівся на ноги.

— Прошу панство завважити — я не Роберт. Попри це, ми виступимо у похід і звільнимо Зимосіч… або накладемо головами.

Хай які сумніви плекало панство та лицарство, все ж прості вояки, здавалося, вірили у свого короля. Зрештою, Станіс розбив і розігнав дичаків Манса Розбишаки при Стіні, вигнав Ашу та її залізняків зі Жбиру-в-Пущі; він був братом Роберта, переможцем уславленої битви при Файному острові; це він, а не хтось інший, боронив і утримував Штормолам протягом усього повстання Баратеона. А ще він мав при боці меч звитяжця, зачарований клинок Світлоносець, чиє сяйво відганяло пітьму ночі.

— Наш ворог не такий грізний, яким здається, — запевняв пан Юстин Ашу першого ж дня походу. — Руза Болтона бояться, та ніхто не любить. Щодо його друзів Фреїв… північ не забула Червоне Весілля. Кожен пан у Зимосічі втратив там когось із родичів. Варто Станісові пустити Болтонові кров, і північани його покинуть.

«Така твоя надія? Гаразд, — подумала Аша, — та спершу подивимося, хто кому пустить кров. Лише дурень перебігає від переможця.»

Того дня пан Юстин навідався до її воза з півдесятка разів — приносив наїдки, напої, новини походу. Легкий на усмішку, невтомний на жарти, дужий та дебелий, рожевощокий, блакитноокий, з розкуйовдженою вітром шапкою білявого, наче віск, волосся, він був у цій в’язниці нічогеньким наглядачем і незле дбав про вигоди своєї бранки.

— Він тебе хоче, — буркнула Ведмедиця після третіх відвідин.

Справжнє її ім’я було Алісана з дому Мормонт, але й прізвисько вона носила легко та зручно, як кольчугу на плечах. Спадкоємиця Ведмежого острова була опецькувата м’язиста коротунка, мала товсті стегна, великі груди і чималі долоні з ребрами мозолів. Навіть уві сні вона не знімала кольчуги, під якою був кубрак вивареної шкіри, а під кубраком — стара овеча шкура для тепла. У численних шарах одягу та броні Мормонтиха здавалася ширшою впоперек, ніж на зріст. «А сувора ж яка, страх.» Іноді Аші Грейджой аж не вірилося, що вони з Ведмедицею — майже однолітки.

— Він дідицтво моє хоче, — відповіла Аша. — Залізні острови.

Вона добре упізнавала ознаки — вдосталь-бо надивилася на інших залицяльників. Власні маєтності Масея далеко на півдні були для нього втрачені; несамохіть він мусив або шукати вигідного шлюбу, або змиритися зі становищем надвірного лицаря королівської дружини. Станіс знищив сподівання пана Юстина на шлюб з дичацькою принцесою, про яку Аша багато чула; тож тепер лицар обернув очі на неї. Поза сумнівом, він сподівався посадовити її на Морекамінний Престол Пайку і правити через неї як чоловік та господар. Певно, для того її спершу треба було позбавити нинішнього чоловіка та господаря… не кажучи вже про дядька, який облаштував їй шлюб. «Дзуськи, — подумала Аша. — Вороняче Око строщить пана Юстина на сніданок і навіть не відригне.»

Та байдуже. Батькові маєтності однак не належатимуть їй, хай за кого вона вийде. Залізняки не мали звички пробачати помилки, а Аша двічі зазнала поразки: вперше на король-вічі від дядька Еурона, вдруге — при Жбирі-в-Пущі від Станіса. Досить, щоб носити тавро нікчемної правительки. А шлюб з Юстином Масеєм чи ще кимось зі Станісових паничів зашкодив би їй більше, ніж допоміг. «Зрештою, кракенова донька — така ж баба, як усі інші, — сказали б тоді капітани й королі. — Розсуває ноги перед м’якотілим вилупком зелених земель.»

І все ж, поки пан Юстин намагався звоювати її прихильність їжею, вином та теревенями, Аша не надто й опиралася. Товариство з нього було краще, ніж із мовчазної Ведмедиці, а всі інші п’ять тисяч були їй ворогами. Тріс Ботлик, К’ярл Дівчисько, Кром, Рогон та решта її розбитого загону лишилася позаду — в Жбирі-у-Пущі, в підземеллях Галбарта Гловера.

Впродовж першого дня військо подолало більше тридцяти верст — за ліком провідників, що їх надала пані Сивілла. То були досвідчені мисливці, вірні Жбирові, з родовими іменами на зразок Лісун чи Дрівняк, Віть чи Кряж. На другий день військо пройшло мало не сорок верст, і передній полк заглибився у вовчу пущу там, де кінчалися землі Гловерів.

— Ра-Гльоре, направ нас світлом своїм крізь цю пітьму, — молилися віряни щовечора навколо ревливого вогнища за королівським шатром.

Складався побожний натовп із південських лицарів, списників, щитників тощо. Аша звикла думати про них як про людей короля і здивувалася, коли почула, що інші вояки зі штормового та коронного краю кличуть їх «королевиними»… і служили вони королеві у червоному, що сиділа в замку Чорному, а зовсім не дружині Станіса, залишеній у Східній-Варті-біля-Моря.

— О Господи Світла, благаємо, наглянь за нами вогняним оком, вбережи та зігрій, — співали вони язикам вогню, — бо ніч темна і повна жахіть.

Попередня
-= 288 =-
Наступна
Коментувати тут.


Ваш коментар буде першим!