Слава ЗСУ!

знайди книгу для душі...

Читай онлайн! Читай онлайн українською безкоштовно > Книги > Танок з драконами

А тоді, ще й день не добіг кінця, у стайні знайшовся служивий арбалетник Кремінців з розтрощеним черепом. Князь Рамзай оголосив, що його забив кінь. «Кінь, що вмів тримати замашного кийка» — подумав Теон.

Низка подій видавалася йому болісно знайомою — наче гидка блазенська вистава, яку він бачив раніше, лишень з іншими блазнями. Руз Болтон нині грав у тій личині, яка минулого разу дісталася Теонові, а мерці обійняли місця Аггара, Гиніра Бульби і Гельмара Похмурого. Смердюк теж там був, пригадалося йому, але зовсім інший — той, що з кривавими руками та солодкою, наче мед, брехнею на вустах. «Смердюк-Смердючий, пройда хитрючий.»

Несподівані жертви розбурхали сварки серед присяжного панства Руза Болтона просто у великій трапезній. Багатьом князям та лицарям вже уривався терпець.

— Скільки нам ще висиджувати на дупі, чекаючи на того клятого короля? — вимагав відповіді пан Гостін Фрей. — Цей Станіс, мо’, ніколи тут не з’явиться. То треба з’явитися до нього і дати бій там, де він є!

— Вийти з замку? — скреготнув однорукий Гарвуд Дужак. З голосу було зрозуміло, що він радше дасть відрубати собі й другу руку. — Попхатися наосліп у сніг?

— Щоб дати бій князеві Станісу, незле спершу його знайти, — зауважив Руз Ризвель. — Останнім часом ми надіслали чимало пластунів крізь Мисливську Браму, та жоден не повернувся.

Князь Виман Мандерлі ляпнув по своєму чималому череві.

— Біла Гавань не боїться виїхати з вами, пане Гостіне. Очольте нас, і мої лицарі радо вирушать слідом.

Пан Гостін обернувся до гладуна.

— Слідом? І устромлять мені списа в спину? Авжеж. Де мої родичі, Мандерлі? Ану кажіть правду. Де ваші гості, що повернули вам сина?

— Це ви кажіть правду: не сина, а його кістки. — Мандерлі наштрикнув на кинджал шматок шинки. — Пригадую їх, чого ж ні. Раегар, сутулий плечима, зате спритний на язик. Хоробрий пан Яред, такий швидкий та завзятий вихоплювати меча у чужому домі. Симонд-підглядач… усе монетами дзеленькав, шукав собі шептунів. Вони привезли додому Венделові кістки. А Виліса, цілого та здорового, повернув мені Тайвин Ланістер. Що обіцяв, те і зробив. Людиною слова був князь Тайвин, хай береже Седмиця його душу.

Князь Виман кинув м’ясо до рота, заплямкав, прожовуючи, витер вуста і додав:

— У дорозі на людину чигає безліч небезпек, добрий паночку. Я подарував вашим братам гостьові подарунки на прощання, коли ми виступали з Білої Гавані. Ми заприсяглися знову побачитися на весіллі. Наше відбуття засвідчило на власні очі безліч люду.

— Аж безліч, отакої? — глузливо скривився Аеніс Фрей. — Це ж хто? Ви самі та ваші посіпаки?

— На що це ви натякаєте, Фрею? — Князь на Білій Гавані витер рота рукавом. — Не подобаються мені ваші слова, пане мій. Хоч ріжте, не подобаються.

— Ну то ходи надвір, лантух сала, і ставай меч до меча! — гарикнув пан Гостін. — Там і поріжу, двічі не проситимеш!

Виман Мандерлі зареготав, але з півдесятка його лицарів миттю скочили на ноги. Гамувати їх тихим словом довелося Рогерові Ризвелю та Барбреї Турстан. Руз Болтон навіть не писнув… але Теон Грейджой помітив у його блідих очах те, чого не бачив ще ніколи — неспокій, ба навіть натяк на острах.

Тієї ж ночі нова стайня завалилася під вагою снігу, що сховав її геть усю. Загинуло двадцять шість коней та двоє стайнярів — кого забило дахом, а кого задавило снігом. Майже весь ранок у зовнішньому дворищі викопували тіла. Князь Болтон з’явився побіжно оглянути місце прикрої пригоди, тоді наказав завести всередину до палат решту коней — разом з прив’язаними у дворищі.

Не встигли вояки викопати трупи та дорізати напівмертвих тварин, як знайшовся ще один мрець. І цього разу відмахнутися падінням напідпитку зі стіни або ударом копита вже не виходило. Покійник був одним із Рамзаєвих улюбленців — опецькуватий, потворний, золотушний стражник на прізвисько Жовтий Пуць. Чи жовту він мав пуцьку, а чи ні — сказати було вже доволі важко, бо вбивця відрізав її та запхав убитому до рота з такою силою, що зламав три зуби. Коли куховари знайшли його біля кухні до шиї у снігу, і чолов’яга, і його пуцька були вже сині з холоду.

— Спаліть тіло, — наказав Руз Болтон, — і дивіться мені, не патякайте. Не хочу, щоб гуляли плітки.

Та плітки однак пішли гуляти. До полудня майже всі в Зимосічі вже почули новину одне від одного, і чимало — від самого Рамзая Болтона, до Байстрючат котрого належав Жовтий Пуць.

— Коли ми знайдемо того, хто це зробив, — обіцяв князь Рамзай, — я оббілую з нього шкіру, засмажу, щоб хрумтіла, і змушу з’їсти до останнього шматочка.

Розповсюдилася звістка, що за ім’я вбивці призначена нагорода — золотий дракон.

Попередня
-= 317 =-
Наступна
Коментувати тут. Постів 1.

Останній коментар

Admin 11.02.2020

рекламу шарлатанів, гомеопатів та подібної наволочі, видаляємо


Додати коментар