Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Танок з драконами

— Честь вимагає від мене спитати про долю мого зверхнього пана.

— Пан Едмур їде до Кастерлі-на-Скелі моїм бранцем. Його дружина лишиться у Близнюках до народження їхньої дитини. Потім вона з немовлям приєднається до чоловіка. Якщо Едмур не замірятиметься на втечу або заколот, то проживе довге і безпечне життя.

— Довге і гірке, радше сказати. Життя без честі. І до останнього дня чутиме, як люди казатимуть, що він злякався битися.

«Наклеп, — подумав Хайме. — Він злякався за свою дитину. Бо знав, чий я син, краще за мою власну тітку.»

— Він зробив свій вибір. Його дядечко зробив би інший — і пролилася б кров.

— Тут ми збігаємося в думках. — Голос Чорноліса не виказував його почуттів. — А чи можна спитати, що ви зробили з паном Брінденом?

— Я дав йому дозвіл вдягти чорне. А він утік. — Хайме посміхнувся. — Ви, часом, не ховаєте його в себе?

— Ні.

— А якби ховали, то сказали б мені?

Настала черга Титоса Чорноліса посміхнутися.

Хайме склав докупи руки, вклавши золоті пальці в долоню з плоті.

— Напевне, час нам обговорити умови.

— Отже, час мені ставати на коліна?

— Якщо ваша ласка. Або просто сказати людям, що ви на них стали.

Князь Чорноліс залишився у кріслі. Невдовзі вони досягли згоди з найголовнішого: визнання провини, присяги на вірність, пробачення, грошового стягнення золотом та сріблом, яке мало бути виплачене престолові.

— Які землі ви хочете забрати? — спитав князь Титос. Коли Хайме передав йому мапу, він кинув лише один погляд і реготнув. — Авжеж! Перевертень хоче свою винагороду.

— Хоче. Але матиме меншу, ніж сподівався, бо й прислужився меншою службою. Які з цих земель ви погоджуєтеся віддати?

Князь Титос поміркував хвилинку і відповів:

— Дрівопліт, Самострільний Гребінь та Горбик.

— Руїну, гребінь гори та кілька халуп? Годі вам, пане князю. Маєте ж ви якось постраждати за зраду корони. Бракен захоче принаймні один з млинів.

Млини були коштовним джерелом податків — пан, що володів млином, отримував десятину з усього зерна, яке на ньому змелювалося.

— Хай буде Княж-Млин. А Мелен-Млин — наш.

— І ще одне село. Наприклад, Курганівку?

— Під каменями в Курганівці лежать мої пращури. — Чорноліс знову зиркнув на мапу. — Віддайте йому Бортянку з пасіками. Хай на меді нагулює сало і псує собі зуби.

— Отже, домовлено. Лишилася одна річ.

— Заручник.

— Саме так, пане князю. Здається, ви маєте доньку.

— Бетанію. — Князя Чорноліса наче по голові приголомшили. — Також двох братів і сестру. Двійко овдовілих тіток. Небожів, небог, нерідних братів. Я гадав, ви погодитеся…

— Заручник має бути дитям вашої плоті.

— Бетанії лише вісім років! Вона ласкава дівчинка, така сміхотлива… Ніколи не бувала далі, ніж за день верхи від замку.

— То чом би не показати їй Король-Берег? Його милість — майже її одноліток і буде щасливий мати нову приятельку.

— Таку, яку зможе повісити, якщо батько приятельки йому не догодить? — буркнув князь Титос. — Я маю чотирьох синів. Чи не розглянете одного з них? Бенові дванадцять, він прагне пригод і мандрівок. З вашої ласки міг би служити вам зброєносцем.

— Я вже маю стількох зброєносців, що й не знаю, до чого їх приставити. Коли хочу посцяти, вони б’ються один з одним за честь потримати мені прутня. А ви, мосьпане, маєте шістьох синів, не чотирьох.

— Колись мав. Роберт був наймолодший і не надто дужий. Помер дев’ять днів тому від слабкого живота. Лукаса вбили на Червоному Весіллі. Четверта дружина Вальдера Фрея була з Чорнолісів, та в Близнюках нині родинні пута важать стільки ж, скільки звичаї гостинності. Я хочу поховати Лукаса попід деревом, але Фреї досі не зізволили повернути мені його кістки.

— Я подбаю, щоб повернули. То Лукас був ваш найстарший син?

— Другий. Найстарший в мене Брінден, мій спадкоємець. Наступним іде Гостер. На жаль, кохається у книжках, не в мечах.

— У Король-Березі теж є книжки. Пригадую, мій малий братик час від часу їх читав. Може, вашому синові закортить у них зазирнути. Я прийму Гостера за нашого заручника.

Князеві Чорнолісу помітно полегшало.

— Дякую, мосьпане. — Він завагався, потім додав: — Даруйте зухвалість, та вам незле буде взяти заручника і від князя Джоноса теж. Одну з його доньок. Хай як жеребець любить дибки повигравати, а народити сина йому силоньки не стало.

— Він мав байстрюка, вбитого на війні.

— Справді? Так, Гаррі був байстрюком, це всі знають. Але чи Джоносовим? Дражливе питаннячко. Малий був білявий волоссям і вродливий обличчям. А Джонос — ні те, ні інше.

Попередня
-= 333 =-
Наступна
Коментувати тут.


Ваш коментар буде першим!