Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Танок з драконами

— Якщо ваша милість бажають перемовитися наодинці з Гайло Реганом чи Строкатим Князем, я можу привести їх до ваших помешкань.

— Зараз не час. Забагато вух та очей. Відсутність полковників помітять, навіть якщо їх потай відділити від юнкайців. Треба знайти тихіший спосіб до них достукатися… і авжеж не сьогодні ввечері. Та вже невдовзі.

— Воля ваша. Хоча боюся, що до такої задачі пасую не найкращим чином. У Король-Березі доручення сього штибу давалися панові Мізинцю або Павукові. А ми, старі лицарі — дуже прості люди, навчені лише битися. І лише до того вдатні.

Лицар попестив руків’я свого меча.

— Наші бранці! — знайшлася Дані. — Вестеросці, які перебігли від «Вітрогонів» разом з трьома дорнійцями. Ми ж досі тримаємо їх у цюпах, хіба ні? То скористаймося ними!

— Ваша милість кажуть їх звільнити? Але чи це розумно? Їх прислали сюди підступно проточити собі шлях до вашої довіри, щоб при першій нагоді зрадити вашу милість.

— Ну то вони зазнали поразки — бо я їм не довіряю і ніколи не довірятиму.

Правду кажучи, Дані вже потроху забувала, як це — довіряти комусь.

— Все ж їх можна використати. Серед бранців начебто є жінка. На ім’я Меріс. Відішліть її назад… на знак моєї поваги. Якщо їхній полковник має розум, він втямить, що до чого.

— Та жінка — найгірша з усіх.

— То й на краще. — Дані хвильку подумала. — «Довгі Списи» теж варто промацати. І «Бойових Котів».

— Кровоборода? — Пан Барістан спохмурнів ще сильніше. — Коли ласка вашої милості, краще нам його не зачіпати. Ваша милість замолоді, щоб пам’ятати Дев’ятишагових Королів, але цього Кровоборода шито на той самий варварський копил. Честі в ньому немає ані краплі, лише голод та спрага… до золота, до слави, до крові.

— Вам про таких, мій лицарю, напевне відомо більше, ніж мені. — Якщо Кровоборід справді найбезчесніший та найзажерливіший серед сердюків, то і звабитися він може найлегше за всіх. Та їй не хотілося в таких справах іти проти порад пана Барістана. — Гаразд, дійте, як вважаєте за найліпше. Але покваптеся. Якщо Гіздахрів мир лусне, я хочу бути готовою. Невільникарям я не довіряю анітрохи. — «Та й чоловікові власному теж.» — Вони обернуть свої сили проти нас при перших ознаках нашої слабкості.

— Юнкайці теж слабшають. Кривава різачка оселилася серед толосців — так кажуть — і перекинулася через річку на третій гіскарський легіон.

«Бліда кобила.» Даянерис зітхнула. «Квайфа попереджала мене про прихід блідої кобили. І про дорнійського князя, сина сонця, теж. Вона чимало мені розповіла — та усе загадками.»

— Я не можу покладатися у порятунку від ворогів на пошесть. Звільніть Мальовану Меріс. Негайно.

— Воля ваша. І все ж, ваша милосте… даруйте мені зухвалість, але є інший шлях…

— Дорнійський? — зітхнула Дані. Трійко дорнійців були присутні на бенкеті, як личило станові й титулові великого княжича Квентина, хоча Резнак подбав посадити їх якнайдалі від її чоловіка. Гіздахр начебто норовом був не ревнивий, але жоден чоловік не буде щасливий побачити жениха-суперника при боці молодої дружини. — Так, юнак на вигляд приязний і мовою чемний, але…

— Дім Мартел — стародавній та чесний, ваша милосте, і до того ж вірний друг домові Таргарієн упродовж більше як століття. Я мав честь служити з двоюрідним дідом князя Квентина у сімці вашого батька. Князь Левин був такий шляхетний та відважний побратим по зброї, якого тільки можна бажати. Коли ласка вашої милості, Квентин Мартел походить від тієї ж самої крові.

— Я була б ласкава до нього, якби він з’явився з тими п’ятдесятьма тисячами мечів, про які згадував. Натомість він привів двох лицарів і приніс папірця. Чи прикрию я тим папірцем своїх підданих від Юнкаю? Якби ж він хоч кораблі мав…

— Сонцеспис ніколи не мав великої морської потуги, ваша милосте.

— Авжеж.

Дані достатньо було відомо з історії Вестеросу, щоб це знати. Німерія викинула на піщані узбережжя Дорну десять тисяч кораблів, але коли побралася зі своїм дорнійським князем, то спалила їх усі та довіку обернулася спиною до моря.

— Дорн надто далеко. Щоб потішити цього князя, я мусила б кинути свій народ. Вам краще відіслати його додому.

— Дорнійці знані по всіх усюдах своєю впертістю. Діди-прадіди князя Квентина боролися проти ваших мало не два століття. Без вас він звідси не поїде.

«Ну то загине тут, — подумала Даянерис, — хіба що має в собі щось таке, чого я не розгледіла.»

— То він досі всередині?

— Так, п’є зі своїми лицарями.

— Приведіть його до мене. Час йому познайомитися з моїми дітьми.

Тінь сумніву майнула довгим поважним обличчям Барістана Селмі, та він відповів просто:

Попередня
-= 347 =-
Наступна
Коментувати тут.


Ваш коментар буде першим!