Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Танок з драконами

— Хай вдягається. Надворі холодно.

Білка тим часом роздяглася до спіднього і порпалася у різьбленій кедровій скрині в пошуках чогось теплого. Зрештою вона обрала один з підбитих жупанів князя Рамзая та поношені штани, що плескали їй навколо ніг, наче вітрила у бурю.

З допомогою Робини Теон зрештою убрав Джейну Пул у Білчині лахи. «Якщо боги зглянуться, а варта засліпне, ніхто нічого не помітить.»

— Тепер ми вийдемо крізь двері й підемо сходами, — сказав Теон дівчині. — Нахили голову і накинься каптуром. Іди за Голкою. Не біжи, не кричи, не розмовляй, не дивись нікому в очі.

— Не залишайте мене, — мовила Джейна. — Благаю, ідіть поруч.

— Я буду поруч, — пообіцяв Теон, поки Білка лягала у постіль пані Ар’ї та накидалася ковдрою.

Френя відчинила двері опочивальні.

— Ти добре її помив, Смердюче? — запитав Кислий Алин, коли вони вийшли до передпокою.

Хрипло вхопив Вербицю за цицьку, коли та його проминала, і добряче стиснув. Вибір був вдалий для всіх — якби стражник торкнувся Джейни, вона б заверещала. А Голка розчахнула б йому горло ножем, схованим у рукаві. Вербиця ж просто викрутилася і проскочила далі.

На мить Теонові аж запаморочилося. «Вони навіть не дивилися! Вони нічого не помітили. Ми провели дівчину просто в них під носом!»

Але на сходах страх повернувся. Що як вони зустрінуть Гицля чи Дамона Потанцюй-Мені? Сталевого Шкарбана Вальтона? А хоч би й самого Рамзая? «Збавте боги стріти Рамзая. Кого завгодно, аби не його.» Та й чи багато хісна вивести дівчину з опочивальні? Адже вони досі були в замку, де кожна брама стояла зачинена і замкнена, а на мурах юрмилися стражники. Найпевніше, варта зупинить їх вже коло трапезної. І що тоді вдіє Голка з її ножиком проти шести вояків у кольчугах, з мечами та списами?

Але стражники, поставлені ззовні, купчилися біля дверей, обернувшись спинами до крижаного вітру та сипкого снігу. Навіть осавул кинув на них хіба що побіжний погляд. Теона раптом уколов жаль до нього і вартових — Рамзай оббілує усіх, коли дізнається, що його дружина зникла. А що він зробить Хриплові та Кислому Алинові — про те навіть думати було боляче.

Подолавши ледве п’ять сажнів од дверей, Робина кинула порожнє цебро, і її сестри вчинили так само. Велика трапезна дотоді вже зникла з очей позаду; дворище обернулося на білу пустку, де серед буяння снігопаду ледве чулися дивні відлуння чудернацьких голосів. Навколо виростали крижані замети — спершу до коліна, потім до пояса, а тоді вище голови. Вони перебували в самому серці Зимосічі, оточені стародавнім могутнім замком, але не бачили з нього ані латочки — так, наче стояли десь посеред Вічнозим’я за тисячі верст північніше Стіни.

— Холодно, — заскиглила Джейна Пул, дибаючи в снігу обіч Теона.

«А скоро буде ще холодніше.» За мурами замку на них чигала зима з її крижаними іклами. «Це якщо ми туди дістанемося.»

— Сюди, — мовив він, коли вони опинилися на перехресті трьох ровів.

— Френю, ходи з ними, — мовила Робина. — А ми до Абеля. Не чекай на нас.

Доказавши, вона крутнулася і пірнула у сніговій в напрямку великої трапезної. Вербиця та Мирта заспішили за нею, плескаючи полами кобеняків.

«Що далі, то гірше божевілля» — подумав Теон Грейджой. Втеча здавалася майже неймовірною навіть з шістьма Абелевими жінками; з двома вона ставала конче неможливою. Та вони вже зайшли надто далеко, щоб повернути дівчину до опочивальні й прикинутися, що нічого не сталося. Тому Теон узяв Джейну попід лікоть і повів її стежкою до Бойової Брами. «Та це ж і не брама, — нагадав він собі. — Навіть якщо нас пустить варта, звідти нема проходу крізь зовнішній мур.» Іншими ночами вартові пускали Теона ходити муром, але тоді він приходив сам. Маючи на хвості трьох служниць, він навряд чи зустрів би таку саму поблажливість. А якби їм заманулося зазирнути Джейні під каптур і побачити дружину князя Рамзая…

Прохід звернув ліворуч, і там, просто перед ними, за серпанком снігопаду, роззявила рота Бойова Брама з двійком стражників обабіч. У вовні, шкірі та хутрі вони здавалися ведмедями зі списами у вісім стоп завдовжки.

— Хто іде? — вигукнув один. Теон не впізнав голосу, а обличчя чолов’яги майже ховав шалик, закручений навколо голови. Виднілися самі тільки очі. — Смердюк… це ти?

«Так» — хотів був відповісти він, але мимохіть почув власний голос:

— Теон Грейджой. Я вам… я вам жінок привів.

— Ви тут, бідасі, мабуть, зовсім замерзли, — замуркотіла Голка. — Та пусте, я вас зараз зігрію.

Вона прослизнула повз вістря списа, потяглася до обличчя вояка, скинула напівзамерзлого шалика і поклала вартовому на вуста добрячий поцілунок. Але щойно їхні губи торкнулися, її клинок занурився у плоть його шиї трохи нижче вуха. Теон побачив, як розширилися стражникові очі. Коли Голка ступила назад, на вустах її виднілася кров; з його рота вона вже цебеніла струмком, поки тіло безсило опускалося у сніг.

Попередня
-= 356 =-
Наступна
Коментувати тут.


Ваш коментар буде першим!