Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Танок з драконами

— Який токар ви хочете сього дня, халісі? — запитала Іррі.

— Жовтий шовковий. — Цариці зайців та кролів не можна без довгих вух. Жовтий шовк був легкий і прохолодний, а в ямі пануватиме страшна спека. «Червоні піски спалять ноги нещасним, які підуть на смерть.» — А згори довгий червоний серпанок.

Серпанок мав захистити від піску, що летітиме з вітром просто до рота. «А червоний колір сховає бризки крові.»

Поки Джихікі розчесувала Дані волосся, а Іррі фарбувала цариці нігті, обидві служниці весело теревенили про майбутні двобої дня. Потім знову з’явилася Місандея.

— Ваша милосте! Цар прохають вас приєднатися до них, коли будете вдягнені. З’явився також князь Квентин зі своїми дорнійцями. Благає перемовитися, якщо ваша ласка.

«Сього дня мені мало що до ласки.»

— Іншим разом.

При підніжжі Великої Піраміди на них чекав пан Барістан, стоячи коло розкішно прикрашених відкритих ношів у оточенні Мідних Звірів. «От тобі й пан дідуган» — подумалося Дані. Незважаючи на вік, лицар виглядав високим, струнким і вродливим у подарованому нею обладунку.

— Я б волів оточити вашу милість на сей день Неблазними, — мовив старий лицар, поки Гіздахр вітав свого родича. — Половина цих Мідних Звірів — відпущенці, не випробувані службою.

«А інша половина — меєринці сумнівної вірності» — лишилося недоказаним. Селмі не довіряв жодному меєринцеві, навіть з числа голомозих.

— Вони такими і лишаться, якщо ми їх не випробуємо.

— За личиною можна сховати багато чого, ваша милосте. Чи є людина в личині сови тією ж совою, що стерегла ваш спокій вчора і позавчора? Як ми це знаємо?

— А як меєринці мають довіряти Мідним Звірям, якщо ми самі їм не віримо? За цими личинами криються добрі й хоробрі вояки. Я ввіряю в їхні руки своє життя.

Дані посміхнулася.

— Ви забагато непокоїтеся, добрий лицарю. Я матиму вас коло себе — якого ще захисту мені бажати?

— Я лише самотній втомлений старий, ваша милосте.

— Поруч буде також і Могутній Бельвас.

— Воля ваша. — Пан Барістан стишив голос. — Ваша милосте… за вашим наказом ми звільнили ту жінку, Меріс. Перед тим, як піти, вона прохала побачити вас. Натомість з нею зустрівся я. Вона твердить, що Строкатий Князь від початку мав намір перетягти «Вітрогонів» на ваш бік. І надіслав її для таємних перемовин. Але дорнійці викрили їх і зрадили ще до того, як вони змогли зв’язатися з вами.

«Зрада на зраді, — втомлено подумала цариця. — Чи буде цьому кінець?»

— Наскільки ви їй вірите, пане?

— Вірити не бачу жодних причин. Але такі були її слова.

— То чи перебіжать вони до нас в разі чого?

— Вона каже, що перебіжать. Але за певну ціну.

— То заплатіть її.

Наразі Мееєрин мав нагальнішу потребу в залізі, ніж у золоті.

— Строкатий Князь хоче не просто грошей, ваша милосте. Меріс каже: він хоче Пентос.

— Пентос? — звузила очі цариця. — Як я віддам йому Пентос, коли він за півсвіту звідси?

— Князь охоче почекає, каже Меріс. Доки ми не рушимо на Вестерос.

«А раптом я ніколи не рушу на Вестерос?»

— Пентос належить пентосцям. У Пентосі живе магістрат Іліріо. Це він засватав мене за хала Дрого і подарував драконячі яйця. Це він надіслав мені вас, і Бельваса, і Гролео. Я винна йому безмежну дяку. І не відплачу борг тим, що віддам його місто якомусь найманому горлорізові. Цього не станеться.

Пан Барістан схилив голову.

— Ваша милість кажуть мудро.

— Чи бачили ви бодай колись, кохана моя, такий сприятливий для нового початку день? — запитав Гіздахр зо’Лорак, коли дружина приєдналася до чоловіка. Він саме допомагав Дані всістися на ношах, де біч-обіч одного стояли два високі престоли.

— Для вас, може, і сприятливий. Але не для тих, хто має загинути ще до заходу сонця.

— Всі люди смертні, — відповів Гіздахр, — та не всі мають щасливу нагоду померти у сяйві слави, серед грому схвальних голосів цілого міста.

Він підняв руку в напрямку стражників на дверях.

— Відчиняйте!

Майдан перед її пірамідою було бруковано цеглою багатьох кольорів; од неї в повітря здіймалися тремтливі хвилі пекельного жару. Усюди навколо юрмилися люди; хтось їхав у ношах та носильних кріслах, хтось пересувався віслюками, решта — пішки. З кожних десяти дев’ятеро прямували на захід широким цегляним шляхом до Дазнакової ями. Побачивши появу Даніного паланкіну з піраміди, найближчий натовп загукав привітання, і скоро їх підхопили всі присутні. «Диво, та й годі, — подумала цариця. — Вітають мене на тому самому майдані, де я колись наштрикнула на палі сто і шістдесят трьох Великих Хазяїв.»

Попередня
-= 358 =-
Наступна
Коментувати тут.


Ваш коментар буде першим!