Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Танок з драконами

Гіздахр зо’Лорак повів Дані униз крізь чорне, порфірове, блакитне, зелене, біле, жовте та жовтогаряче кола аж до червоного, де яскраво-криваві цеглини зливалися барвою з піском унизу.

Навколо них рознощики продавали ковбасу з собачатини, смажену цибулю, ненароджених цуценят на рожнах. Але Дані в їхньому товарі потреби не мала — Гіздахр наказав натягати у їхню ложу глеків охолодженого вина і солодкої води, смокв, фініків, динь, гранатів, горіхів, смаковитих перців, а до всього ще й велику миску медованих коників. Побачивши її, Могутній Бельвас заволав «Коники!», вхопив миску і заходився хрумтіти цілими жменями спечених у меді комах.

— Це дуже смачно, — порадив їй Гіздахр. — Ви б теж скуштували трохи, кохана царице. Їх спершу викочують у прянощах, потім у меді, й вони стають водночас і гострими, і солодкими.

— Ось чому Бельвас так страшно пітніє, — зауважила Дані. — Гадаю, мені вистачить смокв і фініків.

На тому боці ями сиділи у розмаяних шатах багатьох кольорів храмові Грації, скупчившись навколо суворої постаті Галацци Галаре, яка єдина з усіх була вбрана в зелене. Великі Хазяї Меєрину обіймали червоні та жовтогарячі лави. Жінки накинулися серпанком, чоловіки намастили та зачесали волосся у чудернацькі роги, руки та шпичаки. Гіздахрові родичі староповажного роду Лорак надавали перевагу токарам порфірового, волошкового та бузкового кольорів, тоді як Пахли носили рожево-білі смуги. Юнкайські посли усі вбралися в жовте і сиділи у ложі, сусідній з царською — кожен зі своїми слугами та рабами. Меєринці нижчого родоводу юрмилися на верхніх поверхах, подалі від очікуваної різанини. Чорні та порфірові лави, найвищі й найдальші від піску, повнилися відпущенцями та іншим простолюдом. Найманців теж посадили високо; Дані побачила їхніх полковників серед звичайних вояків, помітила обвітрене обличчя Бурого Бена, вогняно-руді вуса та довгі коси Кровоборода.

Її ясновельможний чоловік підвівся і здійняв обидві руки догори.

— Великі Хазяї! Сього дня до нас прийшла моя цариця — показати свою любов до її вірних підданих. Волею цариці та з її ласки я даю вам дозвіл віднині вільно чинити мистецтво смерті. Меєрине! Хай цариця Даянерис почує твою любов!

Десять тисяч горлянок вдячно заревли у відповідь; тоді їх стало двадцять тисяч, а тоді підхопили усі. Люди не гукали її ім’я, котре небагато з них уміли вимовити, не помилившись. «Матір!» — волали вони натомість; старою мертвою мовою Гісу це слово лунало як «Мхиса!». Тупотіли п’яти, долоні ляскали по животах, вуста щосили горлали: «Мхиса, Мхиса, Мхиса!», аж зрештою, здавалося, затремтіли лави й стіни самої ями. Дані пустила ревливі вітання повз вуха. «Я не ваша матір, — кортіло їй заволати у відповідь, — я матір ваших рабів, мати кожного юнака і чоловіка, що загинув на цих пісках, поки ви жерли медових коників!»

Резнак нахилився ззаду і прошепотів їй у вухо:

— Препишносте! Чуєте, як вас люблять люди?

«Ні, — подумки виправила вона, — люди люблять звичне та миле їм мистецтво смерті.» Коли вітання стишилися, Дані дозволила собі сісти. Ложа знаходилася у холодку, та в голові їй однак гупало.

— Джихікі! — покликала цариця. — Будь ласкава, солодкої води. Мені горлянка зовсім всохла.

— Честь першого смертельного удару сього дня матиме Храз, — розповів їй Гіздахр. — Ще ніколи не бувало кращого бійця.

— Могутній Бельвас був кращий, — заперечив Могутній Бельвас.

Храз був меєринець невисокого роду — зате високий на зріст і з гребенем цупкого чорно-рудого волосся, що біг серединою голови. Його супротивник, темношкірий списник з Літніх островів, деякий час тримав Храза на відстані влучними уколами списа, та щойно Храз ковзнув повз вістря з тесаком у руці, двобій перетворився на забій. Коли все скінчилося, Храз вирізав чорношкірому серце, підняв над головою, капотячи червоною кров’ю, і відкусив шматок.

— Храз вірить, що серця хоробрих ворогів роблять його сильнішим, — мовив Гіздахр.

Джихікі промурмотіла щось схвальне. Свого часу Дані з’їла серце огиря, щоб подарувати силу своєму ненародженому синові… та це не врятувало Раего, коли маегі вбивала його в череві матері. «Три зради знатимеш ти. Ворожбитка була першою, Джораг — другою, Бурий Бен Бросквин — третьою.» Чи скінчилися вже зради? А чи на неї чигають нові?

— Ой леле! — скрикнув Гіздахр з захвату. — Ось іде Плямистий Кіт. Подивіться, як він рухається, моя царице — наче пісню співає!

Супротивник, якого Гіздахр обрав для двоногої пісні, був на зріст як Гогор, а завширшки як Бельвас, але надто повільний. Вони билися менш як за сажінь од Даніної ложі, коли раптом Плямистий Кіт підрізав йому жили на ногах. Велетень упав на коліна, а Кіт уперся йому ногою в спину, затиснув ліктем голову і розчахнув горлянку од вуха до вуха. Червоні піски випили кров, вітер поніс геть останнє слово загиблого. Натовп схвально заволав.

Попередня
-= 360 =-
Наступна
Коментувати тут.


Ваш коментар буде першим!