Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Танок з драконами

Розвідник навіть не ворухнувся.

— Він мертвий, Мейро. — Бран відчував жовч у горлі. — Здохлятина. Чудовисько, яке не може пройти, поки стоїть Стіна, а воїни Нічної Варти бережуть вірність. Так казала Стара Мамка. Він прийшов зустріти нас коло Стіни, але пройти під нею не міг. Натомість прислав Сема і оту дичацьку дівчину.

Мейрина рука в рукавиці стиснулася навколо ратища її сандолі.

— Хто вас надіслав? Хто цей триокий гайворон?

— Друг. Сновидець, чаклун — кличте, як хочте. Останній зеленовидець.

Дерев’яні двері хати розчахнулися. Знадвору завивав вітер — моторошний, чорний. На деревах сиділо безліч верескливих круків. Холоднорукий не ворухнувся.

— Чудовисько, — мовив Бран.

Розвідник дивився на Брана так, наче нікого в світі більше не було.

— Твоє чудовисько, Брандоне Старку.

— Твоє, — повторив луною крук з його плеча. За дверми круки на деревах здійняли галас, повторюючи слово, аж поки вся нічна пуща не закрякала разом, голосами зграї: — Твоє, твоє, твоє!

— Йоджене, ти це бачив уві сні? — запитала Мейра брата. — Хто він такий? Що він робить? Що тепер робити нам?

— Нам — іти з розвідником, — відповів Йоджен. — Ми вже надто далеко зайшли, Мейро, щоб тепер вертатися. Назад до Стіни ми живими не доберемося. Ми йдемо з Брановим чудовиськом. Інакше — смерть.

Тиріон

З Пентосу вони вибралися крізь Світанкову Браму, хоча Тиріон Ланістер того світанку і не побачив.

— Буде так, наче ви ніколи навіть не в’їжджали до Пентосу, мій малий друже, — пообіцяв магістрат Іліріо, запинаючи ноші ліловими оксамитовими запонами. — Ніхто не має бачити, як ви залишаєте місто — так само, як ніхто не бачив вашої в ньому появи.

— Ніхто, крім жеглярів, які запхали мене в барило, учня-корабельника, котрий за мною прибирав, дівчини, яку ви надсилали гріти мені постіль, а ще тієї лукавої веснянкуватої пралі. А, ще ж охоронців. Якщо ви не вирізали їм розум разом із яйцями, вони знатимуть, що ви тут не самі.

Ноші були підвішені на важких і товстих шкіряних ременях між вісьмома велетенськими тягловими конями. Коло коней крокували четверо євнухів, по двоє з кожного боку, а ще кількоро тупали ззаду, супроводжуючи обоз.

— Неблазні язиками не плещуть, — запевнив його Іліріо. — А та галера, якою ви дісталися сюди, вже десь на шляху до Асшаю. Повернеться вона років за два, якщо море матиме ласку. Що ж до моєї чаді в маєтку, вони всі мене люблять, і жоден не зрадить.

«Дурень думкою багатіє, мій жирний друже. Одного дня ми вирізьбимо ці слова на твоїй могилі.»

— Краще б нам було сісти на ту галеру, — мовив карлик. — Найшвидший шлях звідси до Волантису лежить морем.

— Море небезпечне і зрадливе, — відповів Іліріо. — Восени буяють шторми, а на Порогах досі сидять у своїх лігвах пірати, чигаючи на кораблі чесних мореплавців. Е ні, моєму маленькому другові не варто потрапляти до таких рук.

— На Ройні теж є пірати.

— Е, то всього лише річкові ушкали. — Сирний король позіхнув, затуляючи рота долонею. — Нікчемна дрібнота, що нишпорить за жалюгідними крихтами.

— Подейкують також про кам’яних людей.

— Такі справді є. Прокляті богами бідолахи. Та навіщо нам про них згадувати? Надто вже чудовий сьогодні день для таких похмурих балачок. Скоро ми самі побачимо Ройну, і там ви позбавитеся Іліріо та його великого черева. Але поки та мить не настала… пиймо і мріймо. Ми маємо з собою солодке вино і вишукані страви. То навіщо забивати голову хворобами та смертю?

«А й справді, навіщо?» Тиріон знову подумки почув тумкання арбалета і замислився над питанням. Ноші розгойдувалися з боку в бік; од їхнього заспокійливого руху Тиріон почувався дитиною, котру ненька гойдає в обіймах, щоб приспати. «А наче я колись знав, як це — засинати у материних обіймах.» Сідниці його тонули у шовкових подушках, набитих гусячим пухом. Лілові оксамитові стіни вигиналися вгору круглястим дахом, зберігаючи всередині ношів приємне тепло, хоча ззовні панувала пронизлива осіння прохолода.

Позаду ношів тягнувся обоз мулів зі скринями, барилами, діжками, великими накритими кошиками добірних харчів, які мали вберегти володаря сирів од навіть найлегшого голоду. Зранку вони скуштували перчених ковбасок і запили темно-брунатною наливкою з ягід паляники. Вдень їх розважали заливні вугри під червоне дорнійське. Надвечір з’являлися окости шинки, варені яйця, смажені жайворонки, приправлені цибулею і часником; перетравити ці розкоші допомагало світле пиво і мирійське вогневино. Ноші були надзвичайно зручні, але й надзвичайно повільні, і карликові скоро почало свербіти від нетерплячки.

Попередня
-= 37 =-
Наступна
Коментувати тут.


Ваш коментар буде першим!