Слава ЗСУ!

знайди книгу для душі...

Читай онлайн! Читай онлайн українською безкоштовно > Книги > Танок з драконами

Привид знову кудись зник. Сонце низько висіло над західним небокраєм. «От би просто зараз хильнути келих гарячого пряного вина. А краще два.» Проте вино мало зачекати. Джонові належало ще дати ради ворогам найгіршого різновиду: власним братчикам.

Коло підйомної кліті він зустрів Шкіряна, і вони удвох поїхали нагору. Що вище підіймалася кліть, то дужче дмухав вітер. За сім сажнів угору важка кліть почала хилитатися з кожним його подихом, час від часу скрегочучи по Стіні й викресуючи хмари крижаних кришталиків, що сліпучо виблискували під сонцем. Потроху кліть піднялася над найвищими баштами замку; на висоті у шістдесят сажнів вітер мав зуби і смикав ними за чорні кобеняки так, що ті гучно плескали по залізних ґратах. На висоті у сотню сажнів вітер різав просто наскрізь. «Стіна належить мені, — нагадав собі Джон, поки коловоротники приводили кліть на місце, — принаймні ще два дні.»

Джон зістрибнув на лід, подякував хлопцям на коловороті й кивнув до двох списників на чатах. Обидва насунули на голови вовняні відлоги так, що з облич виднілися самі лише очі, але Джон упізнав Тая за сплутаною косою засмальцьованого чорного волосся, а Овейна — за ковбасою, запханою в порожні піхви при боці. Та власне, упізнав би навіть за тим, як вони стояли. «Добрий володар має знати своїх людей» — казав колись батько йому та Роббові ще у Зимосічі.

Джон підійшов до краю Стіни і задивився на поле битви, де загинула сила Манса Розбишаки. Мимоволі спливла думка, де зараз мав бути Манс. «Чи знайшов він тебе, сестричечко? А чи ти стала для нього лише способом утекти з неволі?»

Стільки води спливло, відколи він востаннє бачив Ар’ю. Яка вона стала? Чи впізнав би Джон її у обличчя? «Ар’я-Підніжка. З вічно брудною мармизою.» Чи має вона досі того легенького меча, що скував їй Мікен? «Штрикай гострим кінцем» — сказав він їй тоді. Необхідна мудрість на весільну ніч — якщо правдива хоч половина з чутого ним про Рамзая Сніговія. «Привези її додому, Мансе. Я врятував твого сина від Мелісандри, а зараз рятую чотири тисячі твого вільного народу. Віддяч мені хоча б цією маленькою дівчинкою.»

У страхолюдній пущі на півночі між деревами повзли вечірні тіні. Західне небо палало червоною загравою, на сході визирали зорі. Джон Сніговій розім’яв пальці мечової руки, пригадуючи всіх, кого втратив. «Семику, милий пухкий дурнику, ти зіграв зі мною жорстокий жарт, коли підніс до князя-воєводи. Князь-воєвода не має друзів та приятелів.»

— Воєводо Сніговію! — покликав Шкірян. — Кліть підіймається.

— Чую, — відповів Джон, відсуваючись од краю.

Першими з кліті виступили ватажки родів Кремінець та Норей, вбрані у хутро та залізо. Норей скидався на старого лиса — зморшкуватий, тендітний статурою, але хитроокий і в рухах спритний. Торген Кремінець був на півголови коротший, зате важчий, мабуть, удвічі — кремезний суворий дядько з червоними корчуватими ручиськами завбільшки з окости, якими він важко спирався на ціпка з тернового дерева, шкутильгаючи крижаною стежкою. Наступним показався Бовен Марш, загорнутий у ведмежу шкуру, за ним — Отел Ярвик, а потім — септон Келадор, як завше, під чаркою.

— Ходімо зі мною, — запросив Джон.

Вони пройшлися верхівкою Стіни, висипаними жорствою стежками, на захід до червоного сонця, що потроху котилося до обрію. Сажнів за двадцять п’ять од хатини-зігрівайки Джон спинився і мовив:

— Ви маєте знати, навіщо я вас покликав. За три дні на світанку відчинять браму, і Тормунд зі своїми людьми пройде крізь Стіну. Нам попереду лежить багато роботи — підготуватися до їхньої з’яви.

Його оголошення зустріла тиша. Потім Отел Ярвик мовив:

— Князю-воєводо, але ж там тисячі…

— …виснажених дичаків, змарнілих до краю, змучених голодом, вигнаних з рідних домівок. — Джон вказав на вогнища унизу. — Онде вони. Тормунд каже, їх чотири тисячі.

— За вогнищами я б сказав: три тисячі. — Бовен Марш жив підрахунками та вимірами, то була його царина. — Ще двічі по стільки ж перебуває у Недолі з тією лісовою відьмою, кажуть нам розвідники. А пан Денис пише про великі табори у горах за Тіньовою Вежею.

Джон не став заперечувати.

— Тормунд каже, що Плакун хоче знову спробувати сили на Мості Черепів.

Старий Буряк помацав свого рубця, якого отримав, захищаючи Міст Черепів останнього разу, коли Плакун намагався прорубати собі шлях через Кугаву.

— Авжеж пан воєвода не збираються пропускати до нас і того… пекельного гемона?

— Не надто охоче. — Джон не забув голови, які йому лишив Плакун — з кривавими ямами замість очей. «Чорний Джак Булвер, Волохатий Гал, Гарт Сіре Перо. Я не можу за них помститися, та не забуду їхніх імен.» — Але так, пане великий шафарю, його теж. Ми не можемо перебирати вільним народом: оцього пустити, а того ні. Мир означає мир для всіх.

Попередня
-= 370 =-
Наступна
Коментувати тут. Постів 1.

Останній коментар

Admin 11.02.2020

рекламу шарлатанів, гомеопатів та подібної наволочі, видаляємо


Додати коментар