Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Танок з драконами

Сумирний та розкаяний норов, як виявилося, давав плоди значно поживніші, ніж просте очищення душі від тягаря. Того ж вечора королеву переселили у більшу келію на два поверхи нижче: з вікном, у яке справді можна було дивитися, і теплими м’якими ковдрами на ліжку. Коли настав час вечері, їй подали — замість черствого хліба та рідкого вівсяного кулешу — смаженого каплуна, миску хрусткої зеленини з подрібненими горіхами та горбик товченої ріпи у озері масла. Того вечора вона уперше від дня, коли її впіймали, заповзла до ліжка з повним черевом і проспала всі темні години ночі, ніким не потурбована.

Наступного ранку разом зі світанком з’явився її дядько. Серсея ще снідала, коли двері розчахнулися, і крізь них ступив пан Кеван.

— Залиште нас, — наказав він її наглядачкам.

Септа Унела хутко випхала з келії Сколеру та Моелу і зачинила за ними двері. Королева звелася на ноги.

Пан Кеван виглядав старішим, ніж попереднього разу, коли вона його бачила. То був дебелий чоловік, широкий у раменах, трохи вже розповнілий, з коротко підрізаною білявою бородою, що бігла обрисами важкої щелепи, та коротким білявим волоссям, яке давно і безнадійно відступило від чола. Важку вовняну делію кармазинового сукна скріплювала золота пряжка у подобі левової голови.

— Дякую вам, що прийшли! — мовила королева.

Її дядько насупився.

— Тобі краще сісти. Маю розповісти дещо про…

Але вона сидіти не хотіла.

— Ви досі на мене гніваєтеся. Я чую це в вашому голосі. Пробачте мені, дядечку! Я дарма вихлюпнула на вас те вино, але…

— Гадаєш, мене хвилює якийсь кухоль вина в обличчя? Лансель — мій син, Серсеє! Твій близький родич, рідна кров! Якщо я гніваюся на тебе, то саме за нього. Ти мала за ним наглядати, наставляти у шляхетних звичаях, знайти йому гідну наречену з поважної сім’ї. Натомість ти…

— Знаю, знаю! — «Лансель жадав мене більше, ніж я його. Та й досі жадає, ладна закластися.» — Я була самотня, слабка, зневірена… благаю вас, дядечку! Я така щаслива бачити ваше обличчя, ваше миле добре обличчя, дядечку. Я грішила, я чинила ницо і лукаво, я знаю, але не можу пережити, щоб ви мене ненавиділи!

Вона охопила його руками, поцілувала у щоку.

— Пробачте мені, благаю, пробачте!

Пан Кеван стерпів її обійми кілька ударів серця, потім підняв руки і відповів на них. Його потиск був короткий і незграбний.

— Годі вже, — відповів він голосом, у якому ще не відтанула крига. — Тебе пробачено. Тепер сідай. Маю для тебе, Серсеє, кілька недобрих новин.

Його слова негайно нажахали її.

— Невже щось трапилося з Томеном?! Благаю, ні! Я так боялася за свого сина. Мені ніхто нічого не говорить! Скажіть, що з ним усе гаразд!

— Його милість цілком здоровий. Часто питає про тебе.

Пан Кеван поклав долоні їй на плечі, роздивився на віддалі довжини рук.

— Тоді Хайме? Що сталося з Хайме?

— Нічого. Хайме перебуває десь у річковому краю.

— Десь? — Це слово їй не сподобалося.

— Він схилив Крукоберіг під владу престолу і прийняв покору від князя Чорноліса, — мовив дядько, — але на шляху назад до Водоплину залишив свій супровід і поїхав геть разом із жінкою.

— З жінкою? — Серсея вирячила очі, нічого не розуміючи. — Якою жінкою? Навіщо? Куди поїхав?

— Ніхто не знає. Нових звісток не надходило. Є відомості, що та жінка може бути донькою Вечерниці, панною Брієнною.

«Оте одоробло?» Королева пригадала Тарфійську Діву — велетенську, бридку, незграбну потвору, вбрану в чоловічу кольчугу. «Хайме ніколи б не кинув мене заради подібної істоти. Напевне, мій крук його не дістався, інакше він примчав би негайно.»

— Ми отримуємо звістки про найманців, які обсіли увесь південь, — казав далі пан Кеван. — Вони висаджуються на Тарфі, на Порогах, на Пізьмі… Я палко прагну дізнатися, де Станіс знайшов стільки грошей, щоб винайняти вільне кумпанство. Зараз мені прикро бракує сили, щоб дати їм ради. Мейс Тирел має вдосталь війська, але відмовляється зрушити його з місця, доки не владнають справу його доньки.

«Катова сокира владнала б справу Маргерії швидко і остаточно.» Серсеї було начхати на Станіса та його сердюків. «Хай і його, і Тирелів Інші вхоплять. Хай вони поріжуть одне одного на клапті, державі з того краще буде.»

— Благаю, дядечку, заберіть мене звідси!

— Як? Силою зброї? — Пан Кеван пішов до вікна і визирнув з нього, насупивши чоло. — Довелося б учинити у цьому святому місці криваву різанину. Та якби я й хотів, мені бракує людей. Наша найкраща потуга пішла на Водоплин з твоїм братом. А я мав обмаль часу збирати нову.

Він знову обернувся до неї.

Попередня
-= 378 =-
Наступна
Коментувати тут.


Ваш коментар буде першим!