Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Танок з драконами

«Найгірші були ті, які грали у гру престолів.»

— Ти зможеш ще раз знайти ту саму сову? — запитав лицар Місандею.

— Ся-одна може спробувати, пане.

— Скажи йому, що я зустрінуся… з нашим приятелем… після заходу сонця коло стайні.

Головні двері піраміди на заході сонця зачинялися і замикалися засувами. У стайні тієї години має бути тихо.

— І дивись, щоб це була та сама сова. — Бракувало ще виказати таємницю не тому Мідному Звірові.

— Ся-одна розуміє. — Місандея відвернулася піти, але мить постояла і мовила: — Кажуть, юнкайці оточили місто метавками-скорпіонами. Вони кидатимуть у небо залізні списи в разі повернення Дрогона.

Пан Барістан вже чув про це.

— Не така то проста справа — вбити дракона у небі. На Вестеросі чимало людей намагалися вбити Аегона та його сестер. Жодному не вдалося.

Місандея кивнула, та важко було сказати, чи повірила і чи втішилася.

— Гадаєте, її знайдуть, пане лицарю? Степ такий широкий, аж неосяжний, а дракони не лишають слідів на небі.

— Агго та Рахаро — кров її крові… а хто знає Дотракійське море краще за дотракійців?

Пан Барістан стиснув дівчинці плече.

— Якщо її можливо знайти, вони її знайдуть. — «Якщо вона жива.» Трав’яними просторами блукали й інші хали, ватажки кінних халазарів у десятки тисяч вершників. Але дівчинці про те чути було зайве. — Я знаю, як ти її любила. І присягаюся, що вбережу її життя.

Його слова, здавалося, подарували дівчинці якусь розраду. «Але ж слова — то вітер, — подумав пан Барістан. — Як я можу захистити королеву, коли навіть не стою поруч із нею?»

Барістан Селмі знав кількох королів. Народився він під час неспокійного правління Аегона Несподіваного, вшанованого любов’ю посполитих з усіх королівств, і лицарство отримав теж з його рук. Аегонів син Джаяхаерис огорнув йому плечі білим корзном, коли Барістанові було двадцять і три роки — одразу після перемоги над Маелисом Мерзенним у Війні Дев’ятишагових Королів. У тому самому корзні він стояв коло Залізного Престолу, поки божевілля потроху брало гору над Джаяхаерисовим сином Аерисом. «Стояв, бачив і чув, але нічого не зробив.»

Проте ні — даремно він каже, що нічого. Пан Барістан виконував свій обов’язок — але іноді вночі питав сам себе, чи не занадто ревно. Так, він склав обітниці перед очима богів та людей, і не міг вчинити проти них, не втративши честь… але триматися обітниць у останні роки царювання Аериса ставало дедалі тяжче. Барістан бачив таке, що навіть згадувати було боляче, і чимало разів питав себе, скільки пролитої крові мусить взяти на свою душу. Якби він не пішов до Сутіндолу рятувати Аериса з підземель князя Морочника, то король міг би там і померти, поки Тайвин Ланістер плюндрував би місто. А тоді на престол зійшов би принц Раегар — і хтозна, чи не зцілив би рани королівства. Сутіндол подарував Барістанові годину найгучнішої слави… але згадка про неї гірчила на язику.

А вночі Барістана переслідували його найтяжчі поразки. «Джаяхаерис, Аерис, Роберт. Три мертві королі. Раегар, що був би кращим за всіх трьох. Принцеса Елія та її діти. Аегон — немовля при грудях, Раеніс зі своїм кошеням.» Всі вони вже мертві, а він, що присягнувся їх захищати — живий. І ось тепер Даянерис, його світла і осяйна юна королева… «Ні, вона не мертва. Я ніколи в це не повірю.»

Години після полудня подарували панові Барістану короткий спочинок від сумнівів та вагань. Він перебув цей час у збройній палаті на третьому поверсі піраміди, працюючи зі своїми хлопчиками: навчав їх мистецтва меча і щита, коня і списа… а також лицарських чеснот — того, що відрізняло лицарів від горлорізів з бійцівських ям. Коли його не стане, Даянерис знадобляться захисники її власного віку — і пан Барістан твердо налаштувався дати їй саме таких.

Хлопці, яких він навчав, різнилися віком від восьми до двадцяти років. Починав Барістан з більш як шести десятків, але навчання для багатьох виявилося надто тяжким та суворим. Донині їх лишилося менше половини, але на деяких Селмі покладав великі надії. «Тепер мені охороняти нікого, то хоч матиму більше часу їх навчати» — подумав старий лицар, переходячи від пари до пари і спостерігаючи, як вони гамселять один одного тупими мечами або штрикають списами з заокругленими вістрями. «Хоробрі хлопчаки. Підлих родів, так, але деякі вилюдніють у добрих лицарів, і любитимуть свою королеву. Якби не вона, малі скінчили б свої дні у ямах. Цар Гіздахр має лише ямних бійців, але Даянерис матиме лицарів.»

— Вище тримайте щита! — закликав він. — Ану покажіть, як ви вмієте рубати. А тепер разом. Низом, верхом, низом, низом, верхом, низом…

Попередня
-= 383 =-
Наступна
Коментувати тут.


Ваш коментар буде першим!