Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Танок з драконами

— Отам у затоці деякі з обложних кораблів — карфійські, — нагадав їй Тиріон. — А мури Карфу бачив Ломас Довгоступ. Мені вистачить його книжок. Я вже достатньо завітрився на схід — далі не бажаю.

Смакота промокнула запалене гарячкою обличчя Єззана вологим рушником.

— Єззан має жити. Інакше ми всі помремо разом з ним. Бліда кобила не забирає з собою всіх вершників. Наш хазяїн одужає.

То була відверта брехня. Сталося б диво, якби Єззан прожив ще бодай день. Тиріон знав, що його саловельможний пан вже давно помирав од якоїсь моторошної хвороби, привезеної з Софоріосу. Бліда кобила лише прискорила його кінець. «Своєрідне милосердя.» Втім, не того штибу, якого карлик бажав би для себе.

— Цілитель казав, йому потрібна свіжа вода. Ми подбаємо.

— Ви такі добрі, — вимовила Смакота мертвим голосом. У ньому лунав не лише страх смерті; єдина серед усіх Єззанових перлинок, вона справді прихилилася душею до їхнього неосяжного господаря.

— Копко, ходімо зі мною.

Тиріон відкинув запону намету і виштовхнув її у спеку меєринського ранку. Повітря було вологе, парке, млосне, і все ж дарувало розраду після смердючої задухи у схожому на палац Єззановому наметі, де піт, гівно і хвороба злилися в одну моторошну суміш.

— Вода допоможе хазяїнові, — мовила Копка. — Так сказав цілитель, то так і має бути. Свіжа солодка вода.

— Няньові свіжа солодка вода не допомогла.

«Няньо, старий неборака.» Учора ввечері, вже в сутінках, Єззанові вояки кинули тіло нової жертви блідої кобили на гарбу-труповозку. Люди помирали щогодини, і ніхто надто довго не роздивлявся нового мерця, ще й такого огидного своєму оточенню, яким був Няньо. Інші раби Єззана відмовилися наближатися до нього, щойно почалися судоми. Зігрівати його та подавати напої довелося Тиріонові. «Трохи розведеного вина, солодкої лимонної водички, гарячої юшечки з собачих хвостів… і кілька грибочків для смаку. Пий, Нянечко — треба ж чимось надолужувати оту рідку гидоту, якою ти бризкаєш з дупи.» Останнє слово, вимовлене Няньом, було «Ні». Останніми словами, почутими ним — «Ланістери завжди платять борги».

Від Копки Тиріон приховав цю частину правди, але становище їхнього господаря вона мала розуміти.

— Якщо Єззан доживе побачити світанок, я здивуюся, як ніхто в світі.

Вона вхопила його за руку.

— Що тоді станеться з нами?

— Хазяїн має спадкоємців. Небожів.

Четверо їх прибуло разом з Єззаном з Юнкаю очолити вояків-невільників. Одного зарізав у сутичці таргарієнівський сердюк. Інші троє, напевне, розділять між собою живе майно жовтого велетня по його смерті. Але чи поділяють небожі дядькове захоплення каліками і почварами — цього ніхто напевне не знав.

— Мабуть, хтось із них отримає нас у спадок і дасть нам ради. Або ми знову опинимося на помості торжища.

— Ні! — Очі її розширилися. — Тільки не це! Благаю!

— Я теж не в захваті від такого майбутнього.

За кілька сажнів шестеро Єззанових вояків-невільників сиділи навпочіпки у пилюці, кидали паці й передавали по колу міх вина. Один був десятник на прізвисько Близна — чорносердий харцизяка з головою гладенькою, мов камінь, і раменами, наче в бугая. «Та й на розум не кмітливіший» — подумалося Тиріонові. Карлик зашкандибав до них і зненацька вигукнув, наче гавкнув:

— Близно! Вельможний Єззан має потребу в чистій свіжій воді. Візьми двох людей і принеси стільки відер, скільки зможеш. І то хутко!

Вояки спинили гру. Близна зіп’явся на ноги, суплячи чоло.

— Ти що сказав, курдупелю? За кого ти себе маєш?

— Ти знаєш, за кого. Я Йолло, один з коштовних улюбленців нашого хазяїна. А тепер роби, що тобі сказано.

Вояки зареготали.

— Ну ж бо, Близно, — піддражнив один, — давай хутенько! Єззанова мавпа віддала тобі наказ.

— Ти не наказуєш воякам, що робити, — грізно забурчав Близна.

— Воякам? — зобразив подив Тиріон. — Я тут бачу лише рабів. У таких самих нашийниках, як мій.

Лютий лящ тилом долоні, завданий Близною, кинув Тиріона на землю і розсік йому губу.

— Це Єззанові нашийники. Не твої.

Тиріон витер кров з розсіченої губи тилом власної долоні. Спробувавши встати, він упав назад на коліна, бо під ним підломилася нога. Підвестися він зумів лише з поміччю Копки.

— Смакота каже: хазяїнові потрібна вода, — заскиглив він так жалюгідно, як зумів.

— Смакота хай вграє сама себе — має-бо все, що для того треба. Ми не слухаємо наказів химерних почвар.

«Авжеж» — подумав Тиріон. Навіть серед рабів були свої вельможі та посполиті, цього він навчився швидко. Дівчур довго був коханим звірятком господаря, подарованим особливою ласкою та прихильністю, і за те інші раби вельможного Єззана люто його ненавиділи. Вояки звикли приймати накази лише від господаря та поставленого ним наглядача. Але Няньо помер, а Єззан був надто хворий, щоб призначити наступника. Що ж до трьох небожів, ті хоробрі та вільні воїни при першому ж тупоті копит блідої кобили пригадали нагальні справи деінде і здиміли без сліду.

Попередня
-= 394 =-
Наступна
Коментувати тут.


Ваш коментар буде першим!