Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Танок з драконами

На північ од Стіни чекав Тормунд Велетнебій верхи на крихітному коникові, на вигляд надто кощавому, щоб тримати чималу вагу старого. Двійко його живих синів були з ним — довготелесий Торег та юний Дрин; супроводжувало їх зо шість десятків дичацьких воїв.

— Гир! — озвався Тормунд. — Варта, отакої? Це така між нами довіра, гайвороне?

— Ти привів більше людей, ніж я.

— Та привів. І ти йди до мене, хлопче. Хочу, щоб мій люд тебе роздивився. Тут кілька тисяч ніколи не бачили гайворонського воєводу — дорослі чолов’яги, яких ще хлопчиками лякали, що як мамцю не слухатимуться, то їх з’їдять ваші розвідники. Їм треба тебе побачити — хлопчину з похмурою довгою пикою в старому чорному кобеняку. Хай знають, що Нічної Варти боятися вже не варто.

«Оцього їм краще не взнати ніколи.» Джон стягнув рукавицю зі смаленої руки, вклав два пальці до рота і свиснув. З брами вискочив Привид, а Тормундів муцик сахнувся так страшно, що трохи не викинув дичака з сідла.

— Не варто боятися, кажеш? — перепитав Джон. — Привиде, сидіти.

— Ти пихатий чорносердий байстрюк, князю-гайвороне, — буркнув Тормунд Гучний Ріг і приклав до вуст власного рога. Пісня його покотилася кригою, наче переливи грому, і перші сміливці з вільного народу потекли до брами.

Джон спостерігав, як вони минають Стіну, від світанку і до сутінок. Першими пішли заручники — сотня хлопчиків віком від восьми до шістнадцяти років.

— Ось твоя кривава ціна, князю-гайвороне, — оголосив Тормунд. — Сподіваюся, лемент їхніх бідолашних матерів не прилітатиме до тебе вві сні.

Деяких хлопчиків приводили до воріт матері чи батьки, інших — старші брати й сестри. Ще більше прийшли самі. Дичаки у чотирнадцять чи п’ятнадцять років були вже майже дорослими чоловіками і не хотіли, щоб їх бачили коло жіночих спідниць.

Двоє шафарів рахували хлопчиків і записували ім’я кожного на довгих сувоях овечого пергамену. Третій збирав їхні коштовні речі на мито і записував їх теж. Малі вирушали до місць, де жоден ніколи не бував, на службу в братстві, яке ворогувало з їхніми пращурами тисячі років, але Джон не побачив ані слізини, не почув плачу жодної матері. «Це люди зими, — нагадав він собі. — Там, звідки вони прийшли, сльози крижаніють на щоках.» Жоден заручник не забарився, не сахнувся від темного похмурого проходу, коли настала його черга заходити всередину.

Майже всі хлопчаки були кощаві та змарнілі, деякі — геть змучені голодом, з тонюсінькими ніжками і рученятами, наче гілочки. Джон цьому аніскільки не здивувався. Щодо всього іншого… на зріст, будову і колір волосся серед хлопчиків панувало розмаїття. Джон побачив довготелесих і коротунів, русявих і чорнявих, медово-білявих, солом’яно-білявих і рудих, поцілованих вогнем, наче Ігритта. Одні хлопці мали рубці, інші — кульгаві ноги, треті — побиті віспою обличчя. Старші хлопці вже хизувалися пушком на щоках чи вусами з кількох волосин, а один мав бороду незгірш Тормундової. Хтось вбрався у м’які та гарні хутра, хтось — у виварену шкіру та шматки обладунків, більшість — у вовну і тюленячі шкури, а кількоро — у жалюгідне лахміття. Один прийшов зовсім голий. Чимало з заручників мали зброю: загострені дерев’яні списи, довбні з кам’яними головами, ножі з кістки, каменю чи драконоскла, шпичасті киї, метальні сітки; стрічалися і стародавні, поїдені іржею мечі. Хлопці з племені рогоногів сунули босі, не помічаючи холоду, просто крізь сніг. Дехто мав на чоботях «ведмежі лапи» і крокував по тих самих заметах, навіть не провалюючись. Шестеро прибуло на конях, двійко на мулах. Два брати тягли з собою козу. Найбільший заручник мав шість з половиною стоп зросту, але обличчя немовляти. Найменший був крихітка і сказав, нібито йому дев’ять років, хоча виглядав ледве на шість.

Особливу увагу Джон звертав на синів видатних та поважних дичацьких ватажків. Тормунд вказував на них, коли ті його минали.

— Оце малий Сорена Щитолама, — тицьнув він на високого парубка. — Рудий отам — то виплодок Геріка Королевича. Батько бреше, що походить від Раймуна Рудоборода, та я ладен закластися, що від його меншого брата.

Ще двоє хлопчаків були схожі, наче близнюки, але Тормунд наполіг, що то брати у перших, народжені за рік один від одного.

— Батько одного — Харле Ловчик, іншого — Харле Любчик, та обидва від однієї жінки. Батьки одне одного ненавидять. На твоєму місці я б вислав одного до Східної Варти, іншого — до тієї вашої Тіньової Вежі.

Серед інших заручників знайшлися сини Говда Мандрівника, Брогга, Девина Дери-Тюленя, Кайлега Дерев’яне Вухо, Морни Білоликої, Великого Моржа…

— Великого Моржа?! Та невже?

Попередня
-= 403 =-
Наступна
Коментувати тут.


Ваш коментар буде першим!