Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Танок з драконами

Позаду великого княжича пан Геріс Пийвода щось шепотів до Крицака. Пан Геріс мав удосталь того, чого бракувало князеві: високий зріст, струнку поставу, вроду на обличчі, зграбні рухи майстра меча і дотепний язик двірського вельможі. Селмі не сумнівався, що чимало красних дів у Дорні куйовдили пальцями це спалене сонцем волосся і пили цю звабливу посмішку просто з його вуст. «Якби князем був цей жевжик, справа могла б обернутися інакше» — мимохіть думав Барістан… та все ж Пийвода, як на його смак, був занадто вже гожий, милий і чарівний. «Облуда і омана, — подумав старий лицар. — Негодяща монета.» Він уже стрічав людей, схожих на цього дорнійця, і то чимало.

Напевне, те, що пан Геріс шепотів приятелеві, було кумедне і дотепне, бо лисий здоровань раптом пирхнув сміхом — досить гучно, щоб сам цар обернув голову до дорнійців. Побачивши великого княжича, Гіздахр зо’Лорак важко насупився. Панові Барістану не сподобався вираз на його обличчі. А коли цар махнув своєму родичеві Маргазові, щоб той підійшов і схилився, а сам зашепотів йому на вухо… те Барістанові сподобалося ще менше.

«Я ні в чому не присягався Дорнові» — нагадав собі пан Барістан. Проте Левин Мартел був його присяжним братчиком — ще за тих часів, коли в Королегвардії не легковажили бойовим побратимством. «Я не врятував князя Левина на Тризубі, але спробую врятувати його небожа зараз.» Мартел танцював просто посеред гаспидського гнізда, не бачачи самих гаспидів. Його настирлива присутність навіть після того, як Даянерис віддала себе іншому перед очима богів та людей, мала б розгнівити будь-якого чоловіка, а Квентин на свій захист уже не матиме прихильної до нього королеви. «Хоча…»

Раптова думка хльоснула його, наче ляпас. Квентин виріс при вельможних дорнійських дворах, де змови та отрути були речами звичними для всіх. І великий князь Левин був не єдиним його дядьком. «Червоний Гаспид — теж його рідна кров.» Даянерис узяла за себе іншого чоловіка… але раптом Гіздахр помре, що тоді? Тоді вона буде вільна шукати собі нового шлюбу. «Чи не помилився часом Голомозий? Хто тепер скаже напевне, що коників приготували для Даянерис? Адже то була власна ложа царя. Раптом жертвою отрути мав стати саме він?» Гіздахрова смерть ущент розтрощила б крихкий мир. Сини Гарпії поновили б різанину, а юнкайці — війну. Даянерис не мала б кращого вибору, ніж Квентин з його писаною угодою.

Пан Барістан ще боровся з новими підозрами, коли почув тупіт важких чобіт угору крутими кам’яними сходами позаду палати. То з’явилися юнкайці. Троє Мудрих Хазяїв прибули посольством від Жовтого Міста, кожен зі своїм збройним почтом. Один невільникар мав на собі токар червоно-брунатного шовку, облямований золотом, інший — помережаний помаранчевими та пірузовими смугами, третій — візерунчастий панцир, викладений сороміцькими картинами з гагату, нефриту та перломутеру. З ними йшов сердюцький полковник Кровоборід, перекинувши через дебеле плече шкіряний лантух та скрививши обличчя в зухвалу кровожерливу посмішку.

«Строкатого Князя нема, — помітив Селмі. — Бурого Бена Бросквина теж.» Пан Барістан холодними очима окинув Кровоборода і подумав: «Лишень подаруй мені нагоду станцювати з тобою… тоді побачимо, хто сміятиметься останнім».

Наперед крізь юрбу спритним хробаком проліз Резнак мо’Резнак.

— Ви шануєте нас честю, Мудрі Хазяї! Їхня преосяйність цар Гіздахр щиро вітають наших друзів з Юнкаю. Ми розуміємо, що…

— Ось, розумійте.

Кровоборід витяг з лантуха відрізану голову і жбурнув її просто у підстолія. Резнак нажахано кавкнув і відстрибнув убік. Голова застрибала услід, лишаючи плями крові на підлозі лілового мармуру, потім покотилася і зупинилася аж у пониззі драконового престолу царя Гіздахра. Уздовж стін палати Мідні Звірі нахилили списи до бою. Гогор Велетень виступив, мов гора, поперед царського престолу, а Плямистий Кіт і Храз підсунулися до його боків, утворивши захисну стіну.

Кровоборід зареготав.

— Та вгамуйтеся! Мертві не кусаються.

Обережно, ледве дихаючи, підстолій підібрався до голови і сторожко підняв її за волосся.

— Це адмірал Гролео.

Пан Барістан зиркнув у бік престолу. Він служив стільком королям… і мимоволі уявив собі, як вони б відповіли на такий зухвалий виклик. Аерис сахнувся б нажаханий, найпевніше порізався б об леза Залізного Престолу, а тоді заверещав би до варти, щоб порубала юнкайців на шматки. Роберт заревів би по свого келепа, щоб у двобої відплатити Кровобороду його ж монетою. Навіть Джаяхаерис, котрого численні недоброзичливці вважали за слабкодухого, негайно наказав би схопити Кровоборода і юнкайських рабовласників.

Попередня
-= 410 =-
Наступна
Коментувати тут.


Ваш коментар буде першим!