Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Танок з драконами

— Одного дня додому ще може повернутися Даянерис Таргарієн, — мовив Конінгтон до Півмаестра. — Аегон має бути вільний для шлюбу з нею.

— Панові князю краще знати, — відповів Хальдон. — У такому разі слід розглянути менші нагороди для наших майбутніх друзів.

— Які саме?

— Вас. Адже ви неодружені. Зацний пан, у повній чоловічій силі, без спадкоємців, крім отих неблизьких родичів, яких ми щойно позбавили статків. Пагін стародавнього дому з гарним міцним замком та широкими плодючими ланами, які поза сумнівом відновить у вашому володінні, а чи й примножить, вдячний король після свого переможного поновлення на престолі. Ви маєте вдосталь вояцької слави, а як Правиця короля Аегона говоритимете його голосом і правитимете його королівством в усьому, крім титулу. Гадаю, в надії видати доньку за таку людину до нас хутко нагодиться чимало честолюбного панства. Серед нього, цілком можливо — і великий князь дорнійський.

Відповіддю Джона Конінгтона був довгий холодний погляд. Час від часу Півмаестер дратував його незгірш отого бридкого карлика.

— Оце вже ні.

«Смерть лізе вгору моєю рукою. Ніхто не має знати. Ані вельможі, ані їхні доньки.» Він знову зіп’явся на ноги.

— Приготуй листа до князя Дорана.

— Слухаю волю мосьпана.

Тієї ночі Джон Конінгтон спав у княжих покоях, у колишньому батьковому ліжку під навісом з запиленого червоно-білого оксамиту. Він прокинувся на світанку від лопотіння дощу і боязкого стукоту в двері — то прийшов челядник дізнатися, чи не бажають новий пан поснідати.

— Варених яєць, смаженого хліба, квасолі. І глек вина. Найгіршого у льоху.

— Най… найгіршого, мосьпане?

— Ти мене чув.

Коли їжу та вино принесли, Конінгтон замкнув двері, випорожнив глек у миску і вмочив туди руку. Оцтові припарки та купелі — таке лікування приписала пані Лемора карликові, коли боялася, щоб той не захворів на лускачку. Але прохати щоранку глек оцту — в такий спосіб таємницю надовго не збережеш. Довелося вдовольнитися вином… та коли вже марнувати, то не добрий напій.

Нігті на чотирьох пальцях були вже чорні, хоча великий хвороба поки що оминула. На середньому пальці сіризна вже проповзла другу кісточку. «Я мав би їх відтяти, — подумав він, — та як потім пояснити нестачу?» Конінгтон не насмілювався розкрити таємницю своєї хвороби. Дивина, але вояки, що заради порятунку бойового побратима ставали до нерівного бою і плювали в обличчя смерті, кидали того самого побратима за один удар серця, щойно дізнавалися про його лускачку. «Хай би той клятий карлик краще потонув.»

Пізніше того ж дня, вбраний і в рукавицях, Конінгтон оглянув замок і надіслав по Галайду Гаррі та решту старшини. У світлиці на військову раду зібралися дев’ятеро: Конінгтон, Стрікланд, Хальдон Півмаестер, Чорний Балак, пан Франклин Буйцвіт, Мало Джайн, пан Брендель Бирн, Дик Колій та Лимонд Горох. Півмаестер мав для них добрі новини.

— Табору дісталася звістка від Марка Мандригулі. Волантинці висадили їх на березі, що виявився Естермонтом, десь із п’ятьма сотнями хлопців. Вони захопили Зелен-Камінь.

Естермонт був острів неподалік півострова Пізьма, який вони ніколи не мали за мету.

— Кляті волантинці так палко прагнуть нас здихатися, що викидають на кожен клапоть сухої землі, — буркнув Франклин Буйцвіт. — Ладен закластися, наших вже розкидало по всіх гойданих Порогах.

— З моїми слонами, — болісно простогнав Гаррі Стрікланд.

Галайда, вочевидь, сумував за своїми улюбленцями.

— Мандригуля не мав при собі лучників, — мовив Лимонд Горох. — Звідки нам знати, чи не вислав Зелен-Камінь круків, перш ніж здатися?

— Треба гадати, що вислав, — мовив Джон Конінгтон, — але з якими листами? Про що? В найліпшому випадку — звістку ошелешеного пана про невідомих наскочників з моря.

Перш ніж вирушити з Волон Терису, він наказав старшині не показувати у перших нападах жодних прапорів: ані триголового дракона принца Аегона, ані своїх власних грифонів, ані черепи і полкові золоті корогви. Хай Ланістери підозрюють Станіса Баратеона, піратів з Порогів, розбійників з лісу чи ще кого згадають. Якщо Король-Берега досягнуть непевні та суперечливі звістки — воно і на краще. Що повільніше ворушитиметься Залізний Престол, то довший час матиме «Дружина», щоб зібрати сили і залучити до справи союзників.

— На Естермонті мають бути кораблі. Це ж острів. Хальдоне, надішли листа Мандригулі — хай залишить у замку залогу і везе решту людей на Пізьму. Якщо має вельможних бранців — хай візьме з собою.

— Слухаю волі мосьпана. Так сталося, що дім Естермонт має родинні зв’язки з обома королями. А отже, хороших заручників.

Попередня
-= 422 =-
Наступна
Коментувати тут.


Ваш коментар буде першим!