Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Танок з драконами

Та принц Аегон Таргарієн був далеко не той згідливий хлопчина, що носив прізвисько Молодий Гриф. Трохи не година минула, доки він нарешті з’явився у світлиці з Качуром при боці.

— Князю Конінгтоне, — мовив він, — мені дуже припав до смаку ваш замок.

«Землі твого батька чарують красою, казав він. Срібне волосся летіло за вітром, очі блищали темним порфіром, темнішим за очі цього хлопчика.»

— Мені він теж до смаку, ваша милосте. Прошу сідати. Дякую, пане Роллі, у вас ми наразі потреби не маємо.

— Ні, я хочу, щоб Качур лишився. — Принц сів. — Ми говорили зі Стрікландом та Буйцвітом. Вони розповіли про задуманий вами напад на Штормолам.

Джон Конінгтон спробував не показати свого гніву.

— Мабуть, Галайда Гаррі переконував вас почекати?

— Авжеж, — кивнув принц. — Але я не чекатиму. Гаррі — боязкий перестарок, який навіть своєї тіні лякається, хіба не так? Ви ж, пане князю, як на мене, маєте рацію. Я погоджуюся, що Штормолам треба взяти… з одним лише застереженням. Похід на нього очолю я сам.

Божа жертва

На околиці, де село, напевне, колись випасало худобу, королевині люди будували вогнище.

«І де ж тепер та худоба?» Усюди завглибшки до коліна лежав сніг, але в одному місці вояки відгорнули його і довбали дірки у мерзлому ґрунті сокирами, заступами та кайлами. Вітер вихорився з заходу, наносячи ще снігу на скрижанілу поверхню озер.

— Не треба тобі на це дивитися, — мовила Аля Мормонт.

— Та не треба. Але подивлюся. — Аша Грейджой була донькою кракена, не страхопудливим дівчиськом, що мліло при вигляді людської безжальності.

День був темний, холодний, голодний — такий самий, як напередодні й решта перед ним. Майже увесь його вони перебули на льоду, тремтячи коло двійка дірок, проколупаних у меншому з замерзлих озер, і стискаючи у незграбних від товстих рукавиць руках рибальську волосінь. Зовсім нещодавно вони чіпляли на гачок по одній-дві рибки кожна, а люд вовчої пущі, звиклий до риболовлі з льоду, витягав і по чотири, і по п’ять. Але того дня Аша повернулася ні з чим, крім холоду, що просочився аж до кісток. Алі велося не краще. Вже три дні жодній з них не щастило упіймати ані рибинки.

Ведмедиця зробила ще одну спробу:

— Ну то мені не треба на це дивитися!

«Авжеж. Це не тебе хочуть спалити королевині люди.»

— То йди собі. Маєш моє слово: я не втечу. Куди мені тікати? До Зимосічі? — Аша зареготала. — Кажуть, дотуди всього лише три дні верхи.

Шестеро королевиних людей борюкалися з двома величезними стовпами, витесаними з сосни — намагалися занурити їх у ями, викопані шістьма іншими королевиними людьми. Аші не треба було питати, навіщо потрібні стовпи — вона знала сама. «Палі. Для паління.» Насувалася ніч, червоного бога треба було годувати. «Приношення крові та вогню, — казали королевині люди, — щоб Господь Світла обернув на нас своє вогняне око і розтопив ці трикляті сніги.»

— Навіть у сій царині пітьми та жаху нас захистить Господь Світла! — просторікував пан Годрі Парин перед товариством, що зібралося повитріщатися, поки палі забивали у ями.

— Де сніг, а де твій південський бог? До чого тут він? — забурчав Артос Кремінець. Чорну бороду йому вкривала кірка льоду. — На нас зійшов гнів старих богів. Це їх ми маємо уласкавити.

— Авжеж, — додав Великий Цеберник Вуль. — Твоє червоне Рагло в цих краях — ніщо. Лишень старих богів ним розлютили. Вони дивляться зі свого острова.

Село чиншовиків стояло між двома озерами, більше з яких мережили дрібні лісисті острівці, що витикалися над кригою, наче заморожені кулаки якогось потоплого велета. На одному такому острівці росло стародавнє покручене оберіг-дерево зі стовбуром та гіллям білим, як навколишні сніги. Вісім днів тому Аша ходила до нього з Алею Мормонт — ближче роздивитися червоні щілини очей та скривавлені вуста. «Це сік дерева, — казала вона собі, — смола, що тече всередині оберегів.» Та розум твердив одне, а очі бачили інше. Що бачиш — у те і віриш; а бачили вони засохлу кров.

— Це ви, північани, навели на нас сніги! — пручався Корліс Шеляг. — Ви та ваші гемонські дерева. Але Ра-Гльор нас врятує!

— Ра-Гльор прирече нас на погибель, — похмуро відповів Артос Кремінець.

«Чума на ваших двох богів» — подумала Аша Грейджой.

Пан Годрі Велетнева Смерть оглянув палі, добряче пхнув одну — упевнитися, що її вкопали міцно.

— То й добре. Послужать справі. Пане Клейтоне! Виводьте пожертву.

Пан Клейтон Саж був при Годрі міцною правицею. «Чи сказати краще, попихачем.» Аші пан Клейтон до смаку не припав. Де Парин здавався люто відданим червоному богові, там Саж був просто лютим і жорстоким. Аша бачила його коло ніч-ватри; він стояв і дивився палкими жадібними очима, аж роззявивши рота. «Він не бога любить, а вогонь» — раптом зрозуміла вона.

Попередня
-= 424 =-
Наступна
Коментувати тут.


Ваш коментар буде першим!