Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Танок з драконами

Чорний жрець схилив голову.

— Нема потреби питати, великий керманичу. Господь Світла показав мені, чого ви варті. Щоночі у моїх вогнях я бачу відблиск слави, що чекає на вас.

Слова його потішили Віктаріона Грейджоя аж до глибин серця; так він і сказав смаглявці тієї ночі.

— Мій брат Балон був великою людиною, та я зроблю те, чого не зміг він. Залізні острови знову стануть вільними, і повернеться старий звичай. Навіть Дагонові таке не було до снаги.

Майже сто років минуло, відколи на Морекамінному Престолі сидів Дагон Грейджой, але залізяни й досі переповідали казки про його битви та наскоки. За Дагонових часів Залізний Престол обіймав король-слабак, чиї сльозаві очі дивилися без упину за вузьке море, де плели змови і заколоти збіговиська байстрюків та вигнанців. Тоді з Пайку і виплив князь Дагон, щоб знову зробити море, де заходить сонце, своїм власним.

— Він ухопив за гриву самого лева у його лігві, а лютововкові вкоротив хвоста… але навіть Дагон не зумів подолати драконів. Та я зроблю драконову королеву своєю. Вона ляже до мене в ліжко і подарує багато міцних синів.

Тієї ночі чисельність Залізного Флоту сягнула шістдесяти.

На північ од Яросу чужі вітрила у морі почастішали. Флот був дуже близько до Юнкаю, а узбережжя між Жовтим Містом та Меєрином мало кишіти купцями і перевізниками припасів. Тому Віктаріон повів Залізний Флот у глибші води, де його б не помітили очі з суходолу. Але навіть там вони мали стрічати інші кораблі.

— Хай ніхто не втече і не попередить наших ворогів, — наказав залізний керманич.

І ніхто не втік.

Море було зелене, а небо сіре того ранку, коли «Журба», «Діва-войовниця» і власна Віктаріонова «Залізна перемога» схопили невільницьку галеру з Юнкаю в водах на північ від Жовтого Міста. У череві корабля було двадцятеро напахчених хлопчиків і вісім десятків дівчат на продаж до будинків утіхи в Лисі. Жеглярі з корабля ніколи не гадали зустріти небезпеку так близько до власного дому, і залізянам не склало жодного клопоту їх полонити. Звався корабель «Хтивою дівою».

Віктаріон поклав работорговців під меч, тоді надіслав людей униз розкувати веслярів.

— Тепер ви веслуєте для мене. Не лінуйтеся, і забагатієте.

Дівчат він розділив між своїми капітанами.

— Лисенійці обернули б вас на хвойд, — сказав їм Віктаріон, — але ми вас врятували. Тепер вам доведеться втішати лише одного чоловіка замість багатьох. Хто добре розважить своїх капітанів, ті стануть дружинами з солі — а це неабияка честь.

Напахчених хлопчиків Віктаріон наказав забити у ланцюги і кинути в море. То були неприродні покручі; на кораблі без них аж дихати стало легше.

Собі Віктаріон узяв сімох найдобірніших дівчат. Одна мала волосся червоного золота і веснянки на цицьках. Інша голила волосся усюди на тілі. Ще одна очі мала карі, волосся брунатне, а норов боязкий, наче в миші. Четверта мала такі величезні цицьки, яких Віктаріон ще не бачив. П’ята була зовсім дрібненька, з прямим чорним волоссям, золотою шкірою та очима кольору бурштину. Шкіра шостої була біліша за молоко, у сосках та нижніх губах вона носила золоті кільця; шкіра сьомої, навпаки, була чорніша за чорнила каракатиці. Людопродавці Юнкаю навчили їх науки семи зітхань, та Віктаріон відібрав дівчат не заради неї — доки він не дістанеться Меєрину і не здобуде свою королеву, його жагу вдовольняла смаглявка. Який чоловік захоче свічку, коли на нього чекає сонце?

Галеру він перейменував у «Вереск людолова». З нею потуга Залізного Флоту склала шістдесят і один корабель.

— Кожен здобутий нами корабель зміцнює нашу силу, — казав Віктаріон своїм залізянам, — та відси й далі матимемо більше клопоту. Вже завтра чи, може, післязавтра ми зустрінемо бойові кораблі. Ми входимо у води, де владарює Меєрин, де на нас чекають флоти його ворогів. Нас зустрінуть кораблі з усіх трьох Невільникарських Міст, з Толосу, Елірії та Нового Гісу, ба навіть з Карфу.

Він ретельно подбав, щоб не згадати про зелені галери Старого Волантису; а вони ж мали вже пробиратися затокою Журби — тієї самої години, коли він проказував свою промову.

— Невільникарі та їхні кораблі — слабаки. Ви бачили, як вони від нас тікають, чули, як вони верещать, коли їх карають на горло. Кожен з вас вартий двадцяти таких, бо лише нас зроблено з заліза. Пам’ятайте про це, коли ми знову побачимо невільникарські вітрила. Нікого не жалійте і самі милості не просіть. Який нам хосен з милості? Ми — залізного роду, два боги наглядають за нами. Ми заберемо їхні кораблі, знищимо їхні сподівання і обернемо води їхньої затоки на кров!

Попередня
-= 434 =-
Наступна
Коментувати тут.


Ваш коментар буде першим!