Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Танок з драконами

— Зараз виблюю, — сказав він Герісові Пийводі.

Вони саме чекали на керманича корабля, потерпаючи від спеки і хвиль смороду з-під чардаку під ногами.

— Якщо капітан смердить так само, як його корабель, твоє блювотиння здасться йому солодкими парфумами, — відповів Геріс.

Квентин уже хотів був запропонувати супутникові спробувати інший корабель, коли нарешті з’явився капітан із двома ницого вигляду жеглярами при боці. Геріс привітав капітана усмішкою. Волантинською говіркою він не володів — так само, як і Квентин — але їхній задум вимагав, щоб саме він перемовлявся за інших. У містечку Накот купця-виноторговця зображав із себе Квентин, але лицедійство дратувало і пригнічувало його, тому коли дорнійці змінили корабель у Лисі, то заразом змінили і личини. На «Жайворі» купцем став Клетус Крицак, а Квентин — при ньому служкою-крамарчуком. У Волантисі ж — після загибелі Клетуса — на господаря перетворився Геріс.

Високий та вродливий, з блакитно-зеленими очима та піщано-білявим волоссям, трохи вигорілим на сонці, зі стрункою та зграбною поставою, Геріс Пийвода кожному вкидався у око зухвалою впевненістю, що межувала з зарозумілістю. Його ніколи ніщо не бентежило, і навіть коли він не знав мови, завжди знаходив спосіб дати себе зрозуміти. Квентин порівняно з ним виглядав жалюгідно: коротконогий, кремезний, навіть трохи опецькуватий, з шапкою брунатного, наче щойно вивернута лемешем земля, волосся. Чоло він мав зависоке, щелепу — надто кутасту, носа — заширокого. «Хороше, доброчесне обличчя, — сказала про нього колись одна дівчина, — от якби ж ти частіше посміхався.»

Але посміхатися Квентинові Мартелу ніколи не давалося легко — так само, як його ясновельможному батькові, великому князю дорнійському.

— Чи швидка ваша «Пригода»? — запитав Геріс неблизькою подобою високовалірійської мови.

Керманич «Пригоди» упізнав вимову і відповів посполитою мовою Вестеросу.

— Не буває в світі швидшої, шановний пане. «Пригода» переганяє сам вітер! Скажіть мені, куди бажаєте пливти, і я швидко доправлю вас туди.

— Я шукаю проїзду до Меєрину для себе і двох слуг.

Капітан ненадовго примовк.

— Я трохи знаю ті краї, та й місто знайду легко… але навіщо? В Меєрині більше не купиш рабів, не заробиш справжніх грошей… срібна королева поклала таким справам край. Вона навіть зачинила бійцівські ями, і тепер бідний жегляр не може розважитися, поки вантажать його крам. Скажіть мені, мій вестероський друже, що такого є для вас у Меєрині? Заради чого вам туди пливти?

«По найпрекраснішу жінку в світі, — подумав Квентин. — Мою майбутню наречену, коли буде на те божа ласка.» Іноді уночі він лежав без сну, уявляв собі її обличчя та тіло і питав себе, чому така жінка раптом схоче одружитися саме з ним — з усіх вельможних володарів світу. А потім відповідав собі: «Я є Дорн. Вона схоче мати Дорн.»

Геріс відповів купцеві тією казочкою, яку вони зліпили разом:

— Наша родинна справа — торгівля вином. Мій батько володіє у Дорні великими виноградниками і хоче, щоб я знайшов йому нових покупців у нових країнах. Ми сподіваємося, що доброчесний люд Меєрину вподобає наш товар.

— Вино? Дорнійське? — Капітана вони, схоже, не переконали. — Невільницькі міста ведуть війну. Чи можливо, що ви цього не знали?

— Ми чули, що воюють між собою Астапор і Юнкай. Меєрин не бере участі.

— Наразі не бере. Але скоро візьме. Посол Жовтого міста просто зараз перебуває у Волантисі, винаймає вояків. «Довгі Списи» вже сіли на корабель до Юнкаю; скоро за ними рушать «Вітрогони» та «Бойові Коти», щойно скінчать поповнювати лави. «Золота Дружина» теж їде на схід. Це кожен знає.

— Не заперечую. Але моя справа — вино, не війна. Гіскарські вина — поганючі, з цим теж погодиться кожен. Меєринці платитимуть добру ціну за чудовий дорнійський товар.

— Мертвим байдуже, чи добре вино їм продають, а чи погане. — Керманич «Пригоди» попестив бороду. — Гадаю, я не перший корабельник, до якого ви звертаєтеся. І вже не десятий.

— Саме так, — мусив визнати Геріс.

— То який за ліком? Чи не сотий?

«Майже» — подумав Квентин. Волантинці полюбляли вихвалятися, що всі сто островів Браавосу можна вкинути разом в їхню велетенську гавань і там утопити. Квентин ніколи не бачив Браавосу, але вірив почутому. Багатий, перезрілий, підгнилий, Волантис укривав гирло Ройни теплим вологим поцілунком, простягаючись пагорбами та болотами по обох берегах річки. Кораблі були тут усюди: спускалися униз річкою, виходили в море, юрмилися у корабельнях та коло пришибів, скидали крам на берег або вантажилися для походу… там були бойові дромони, китобої, торговельні галери, дуби та мавни, скедії, кочі, думбаси, лодії, кораблі-лебеді, судна з Лису, Тирошу та Пентосу, карфійські перевізники прянощів завбільшки з палаци, гості з Толосу, Юнкаю та Василіскових островів. Не диво, що Квентин, уперше побачивши порт з чардаку «Жайвора», сказав друзям:

Попередня
-= 44 =-
Наступна
Коментувати тут.


Ваш коментар буде першим!