Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Танок з драконами

Зі «Щасливого порту» саме вивалювалася купка лисенійських жеглярів, але дівчинка не побачила жодної повії. Корабель був зачинений і здавався покинутим — напевне, гурт його мартоплясів ще не виліз із ліжок. Але далі, при корабельні коло ібенійського китобоя, дівчинка помітила старого друга Китички — Тагганаро — що перекидався м’ячем з Кассо, Королем Тюленів, поки його новий гаманоріз клопотався у натовпі глядачів. Коли вона зупинилася на хвилинку подивитися і послухати виставу, Тагганаро зиркнув на неї, не впізнавши, але Кассо гавкнув і ляснув пливцями. «Упізнав, — подумала дівчинка, — або ж унюхав рибу.» І поспішила своєю дорогою.

Коли вона досягла Порфірової Гавані, старий вже влаштувався у юшечній за звичним столом, рахуючи гаманець грошей, поки торгувався з капітаном якогось корабля. Над ними маяв довготелесий охоронець. Кремезний сидів неподалік дверей, де добре бачив усіх, хто входив. Але те вже не важило — вона-бо не збиралася входити. Натомість дівчинка всілася на дерев’яних палях за півсотні стоп відти; поривчастий вітер заходився смикати її за одежину примарними пальцями.

Навіть у холодний сірий день у гавані кипіло життя. Дівчинка побачила жеглярів, що нишпорили у пошуках повій, і повій, що полювали на жеглярів. Повз неї продибало двійко бравів у геть розкуйовдженому одязі; п’яні, як чіп, вони спиралися один на одного і гучно брязкали тонкими клинками при пасах. Проминув її також червоний жрець, чиї криваво-кармазинові шати смикав вітер.

Майже настав полудень, коли вона нарешті побачила потрібного їй чоловіка — заможного власника кількох кораблів, якого вона вже тричі бачила за справами зі старим. То був здоровий лисий бурмило у важкому кунтуші м’якого брунатного оксамиту, облямованому хутром; стан він підперезав брунатним шкіряним чересом з набитими на ньому срібними місяцями та зірками. Ліва нога не згиналася внаслідок якогось невідомого дівчинці лиха, тому ходив купець повільно, спираючись на ціпка.

«Годиться незгірш кого іншого» — вирішила бридка мала, зіскочила з паль і приткнулася ззаду. За десяток швидких широких кроків вона вже мулялася просто за ним, наготувавши ножика. Гаманець у чолов’яги висів на правому боці, при пасі, але дістатися його заважав кунтуш. Майнув ножик, спритненько і хутенько, оксамит розчахнувся, а господар нічого і не відчув. Рудий Рогго посміхнувся б схвально, дивлячись на неї зараз. Вона просунула руку в дірку, розрізала ножиком і гаманець теж, схопила жменю золота…

Здоровань обернувся.

— Що тут…

Його рух заплутав їй руку в складках кунтуша; вона саме висмикувала пальці з гаманця. Монети порснули дощем навколо ніг.

— Злодюжка!

Здоровань здійняв ціпка завдати удару. Вона ж вибила з-під нього хвору ногу, легко відскочила назад, а поки чолов’яга падав, щодуху чкурнула повз матір з дитиною геть. Інші монети застрибали з її пальців на землю. Позаду бриніли вигуки «злодюжка, злодійка!». Череватий корчмар, що трапився назустріч, незграбно спробував ухопити її за плече, та вона крутнулася, ухилилася, майнула повз реготливу хвойду і миттю здиміла у найближчий провулок.

Китичка з перетічок добре знала ці провулки; бридка мала швидко їх згадала. Вона кинулася ліворуч, перелетіла через низьку стінку, перестрибнула крихітну перетічку і прослизнула крізь незамкнені двері до запиленої комори. Гамір погоні вже вщух, але вона мала впевнитися, тому присіла за якимись скринями, охопила руками коліна і стала чекати. Чекала вона мало не годину, а тоді вирішила, що піти вже безпечно, видерлася вгору бічною стіною будинку і дісталася дахами майже до Протоки Звитяжців. Власник кораблів мав уже зібрати монети, взяти ціпка і пошкутильгати до харчівні — сьорбати юшку з миски і скаржитися старому на бридку малу, що спробувала обчистити йому гаманця.

У Домі Чорного та Білого на неї чекав лагідний старий, усівшись на край храмової водойми. Бридка мала сіла поруч і поклала монету на цямрину між ними. То була золота монета, з драконом на одному боці й королем на іншому.

— Золотий вестероський дракон, — мовив лагідний чоловік. — Де це ти його здобула? Адже ми не крадемо.

— Я не крала. Я взяла одну з його монет і лишила одну з наших.

Лагідний усе зрозумів.

— І тією монетою, разом з іншими у своєму гаманці, він заплатив певній людині. А в тієї людини невдовзі зупинилося серце. Отакої! Сум, та й годі. — Жрець узяв монету і кинув її до водойми. — Ти ще маєш багато чого навчитися, та все ж, гадаю, не конче безнадійна.

Тієї ночі їй повернули обличчя Ар’ї Старк. А ще принесли рясу — м’яку грубу рясу послушниці, чорну з одного боку і білу з іншого.

Попередня
-= 441 =-
Наступна
Коментувати тут.


Ваш коментар буде першим!