Слава ЗСУ!

знайди книгу для душі...

Читай онлайн! Читай онлайн українською безкоштовно > Книги > Танок з драконами

— Гарячі пироги! — волав пекарчук. — Ану ходіть купуйте пироги і всякі мантули!

Септа Сколера зателенькала дзвіночком, заспівала:

— Ганьба, ганьба! Ганьба на голову грішниці! Ганьба, ганьба!

Бідолахи посунули вперед, розштовхуючи юрбу щитами, стаючи стінами обабіч вузького проходу. Серсея пішла туди, куди її вели, випроставши голову на застиглій шиї, кидаючи погляд аж за виднокрай. Кожен крок наближав її до Червоного Дитинця. До її сина і остаточного порятунку.

Здавалося, років сто пішло на те, щоб перетнути майдан. Та нарешті мармур під ногами поступився бруківці, навколишній простір стиснувся між численних крамниць, стаєнь та будинків, і почався спуск пагорбом Візеньї.

Але негайно і сповільнився. Вулиця була крута і вузька, натовп щільно забив її згори донизу і вшир. Бідолахи розштовхували всіх, хто стояв на дорозі, намагаючись відсунути убік, але подітися не було куди — задні ряди у юрбі штовхали їх від себе уперед. Серсея намагалася тримати голову високо, але ступила у щось слизьке, ковзнула ногою і трохи не впала, та септа Унела схопила її попід лікоть і втримала на ногах.

— Вашій милості слід дивитися, куди ви ступаєте.

Серсея викрутила руку з її пальців.

— Так, септо, — відповіла вона покірним голосом, хоча всередині аж сичала люттю.

Королева рушила далі, вкрита лише сиротами і власною гордістю. Вона кинула була погляд на Червоний Дитинець, але той сховався з очей, загороджений високими будинками з колод обабіч улиці.

— Ганьба, ганьба! — виспівувала септа Сколера, калатаючи дзвіночком.

Серсея спробувала крокувати швидше, але вперлася у спини Зірок і снову сповільнилася. Чоловік просто попереду продавав з возика печене м’ясо на шпичках; хода мусила спинитися, щоб Бідолахи прибрали його з дороги. М’ясо підозріло нагадувало Серсеї щурів, але повітрям пливли звабливі пахощі, і доки шлях розчистили для продовження ходи, вже половина людей навколо неї глитала зі шпичок печені смаколики.

— Хочете, ваша милосте? — заволав один, дебелий бурмило зі свинячими очицями, величезним черевом і розкошланою чорною бородою, що неабияк нагадав королеві покійного Роберта. Коли ж королева відвернулася, він шпурнув у неї рожен, а той вдарив її по нозі й покотився вулицею, лишивши на стегні смугу сала та крові од погано пропеченого м’яса.

Тут галас здавався гучнішим, ніж на майдані — напевне, тому, що юрба підступила ближче. Серед вигуків найчастіше лунала «шльондра» та «грішниця», але стрічалася і «братова хвойда», і «курва», час від часу — «зрадниця»; подеколи вона чула, як хтось гукав за Станіса або Маргерію. Камені бруківки під ногами були брудні, загиджені, а простору навколо так мало, що королева не мала змоги й калюжу обійти. «Байдуже. Ніхто ще не помер од мокрих ніг» — сказала собі Серсея. Їй хотілося вірити, що в калюжі стояла дощова вода, та вірогідніше то були кінські сцяки.

З вікон та ґанків посипалося ще сміття: напівзогнила садовина, кисле пиво, протухлі яйця, що вибухали сірчаним смородом, розбиваючись на землі. Потім хтось жбурнув здохлу кішку; вона перелетіла через голови Бідолах і Синів Воїна, ляпнулася на камені й луснула, забризкавши литки Серсеї тельбухами й хробаками.

Але Серсея рухалася далі. «Я сліпа та глуха, а вони — жалюгідні черви» — сказала вона собі.

— Ганьба, ганьба! — співали септи.

— Каштани, гарячі смажені каштани! — кричав вуличний рознощик.

— Шана її милості, ясновельможній Королеві-Піхві! — урочисто проголосив якийсь п’яниця з високого ґанку над головою та підняв кухоль у глузливій здравиці. — Ану всім пуцькам стояти, вітати цицьки преславні!

«Слова — то вітер, — подумала Серсея. — Слова не шкодять.»

На півдорозі униз пагорбом Візеньї королева вперше упала. Її нога послизнулася, втрапивши у якусь гидоту — найпевніше, вилиту з горщика. Коли септа Унела підсмикнула її на ноги, з подертого коліна Серсеї цебеніла кров. Натовпом пробігла хвиля реготу; чоловічий голос загорлав, що поцьомає королівське колінко, і все зцілиться.

Серсея озирнулася. Нагорі пагорба виднілися велика баня та сім кришталевих башт Великого Септу Баелора. «Невже я подолала лише стільки?!» А ще гірше — вона втратила з очей Червоний Дитинець.

— Де… куди…?

— Ваша милосте. — Очільник варти виступив з-за спини. Серсея вже забула його ім’я. — Вам треба рухатися далі. Юрба шаленіє.

«Так, — подумала вона. — Шаленіє.»

— Я не боюся…

— А мали б.

Лицар ухопив її за руку, рішуче потяг уперед. Вона, запинаючись, пошкутильгала слідом — униз, ще далі униз — щулячись на кожному кроці, покірно спираючись на руку стражника. «На його місці мав бути Хайме.» Він би вийняв свого золотого меча і прорубав шлях просто крізь юрбу, вирізаючи очі кожному, хто насмілиться на неї глянути.

Попередня
-= 446 =-
Наступна
Коментувати тут. Постів 1.

Останній коментар

Admin 11.02.2020

рекламу шарлатанів, гомеопатів та подібної наволочі, видаляємо


Додати коментар