Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Танок з драконами

Тиріон вишкірився лиховісною посмішкою.

— Та хоч прочитати спершу можна?

— Читай, коли не ліньки. Назагал вони всі однакові. Окрім тих, що знизу, але до них дійдемо згодом.

«Та певно ж, дійдемо.» Більшості чоловіків честь стати до лав охочого полку нічого не коштувала… але Тиріон був не з більшості. Він умочив перо в каламар, схилився над першим пергаменом, спинив руку, глянув угору.

— Хочете, щоб я підписався як «Йолло» чи як «Хугор Схил»?

Бурий Бен примружив очі, пустивши кутиками зморшки.

— Хочеш, щоб тебе повернули Єззановим спадкоємцям чи просто відтяли голову?

Карлик реготнув і підписався на пергамені: «Тиріон з дому Ланістер». Передавши його Каламареві ліворуч од себе, він поворушив купу інших грамот під ним.

— Це ж скільки їх тут? П’ятдесят? Шістдесят? Я гадав, «Других Синів» загалом п’ять сотень.

— Наразі п’ятсот тринадцять, — відповів Каламар. — Коли поставиш підпис у нашій книзі, станеш п’ятсот чотирнадцятим.

— То розписку матиме хіба один з десяти? Якась дивна справедливість. Я гадав, ви тут усім ділитеся порівну. Такий начебто звичай у вільних кумпанствах.

І поставив підпис на новій грамоті.

Бурий Бен реготнув.

— Авжеж ділимося. Та не те щоб порівну. «Другі Сини» — щось на кшталт родини…

— …а в кожній родині є зайві родичі, яких ніхто не любить, — підхопив Тиріон, підписуючи наступну розписку. Пергамен зашурхотів, коли він штовхнув його столом до скарбника. — У надрах Кастерлі-на-Скелі є цюпи, де мій вельможний панотець тримав найдокучливіших з нашої рідні.

Він знову вмочив перо у каламар. «Тиріон з дому Ланістер» — нашкрябав він, обіцяючи виплатити пред’явникові розписки сто золотих драконів. «Кожен рух пера робить мене біднішим… або робив би, якби я від початку не був жебраком.» Одного дня він ще пошкодує про ці розписки. «Та певно, не сьогодні.» Він дмухнув на вогке чорнило, передав пергамен скарбникові й підписав наступний під ним. Потім знову. І знову. І знову.

— Мене оце страшенно ображає, раптом ви не знали, — мовив він між підписами. — На Вестеросі слово Ланістерів поважають за щире золото.

Каламар здвигнув плечима.

— А тут не Вестерос. По цей бік вузького моря ми пишемо обіцянки на папері. — Коли до нього потрапляв новий пергамен, він сипав на підпис тонким піском, щоб прибрати зайве чорнило, тоді струшував пісок і відкладав пергамен убік. — Борги, писані на вітрі, чомусь часто… відлітають з тим вітром у забуття, скажімо так.

— Але не в нас. — Тиріон підписав нову грамоту. І ще одну. Він потроху втягувався у працю, знаходив у ній свій лад і поступ. — Ланістери завжди платять борги.

Бросквин видав смішок.

— Авжеж. Та на жаль, слово сердюка нічого не варте.

«Твоє справді не варте, — подумав Тиріон, — за що я дякую богам.»

— То правда, але ж я не буду сердюком, доки не впишуся у вашу книгу.

— Скоро впишешся, — відповів Бурий Бен. — Одразу після розписок.

— Я танцюю, як умію. Швидше не навчили.

Він би засміявся, та не хотів зіпсувати власну гру. Бросквинові, вочевидь, все подобалося, і Тиріон не хотів перебивати йому веселощі. «Хай думає, що перегнув мене навпіл і встромився у дупу аж по яйця… а я й далі купуватиму залізні мечі за написані дракони.» Якщо йому випаде доля опинитися на Вестеросі й вимагати свої права, виконати обіцянки допоможе все золото Кастерлі-на-Скелі. Якщо ж ні… тоді він лежатиме мертвий, а нові брати хай підітруть дупи своїми розписками. Дехто може навіть завіятися з пергаменами до Король-Берега у сподіваннях, що сестра поверне його борги. «Хай що віддам, щоб у ту мить сидіти тарганом в очереті на підлозі.»

На середині купи письмо на пергаменах перемінилося. Розписки на сто драконів були для десятників. Далі лежали папери на значніші гроші. Тепер Тиріон обіцяв виплатити пред’явникові тисячу драконів. Він хитнув головою, засміявся, підписав. А тоді ще і ще.

— Отже, — запитав він, поки шкрябав на пергамені, — яка буде моя служба у полку?

— Ти надто бридкий, щоб розважати Бококо дупою, — відповів Каспоріо, — та може, згодишся лучникам за живу ціль постояти, аби не нудно було стріляти.

— Згожуся, ще й краще, ніж ти гадаєш, — підхопив Тиріон, не ковтаючи принади. — Маленький чоловічок з великим щитом змусить лучників божеволіти. Одного разу так мені сказав хлопець, кмітливіший за тебе.

— Працюватимеш з Каламарем, — буркнув Бурий Бен Бросквин.

— Працюватимеш при Каламарі, — виправив Каламар. — Вестимеш полкові книги, рахуватимеш гроші, писатимеш угоди і листи.

— Радо і охоче, — відповів Тиріон. — Полюбляю книги.

Попередня
-= 449 =-
Наступна
Коментувати тут.


Ваш коментар буде першим!