Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Танок з драконами

— Та знаю, — відповів Тиріон. — «Другі Сини» стоять на переможеному боці. Час їм перебігти знову, і то негайно.

Він вишкірився усмішкою.

— Залиш цю справу мені.

Заколотник

Бліда тінь, темна тінь… двоє змовників зійшлися разом у тиші зброярні на другому поверсі Великої Піраміди поміж риштунків зі списами, сагайдаків стріл та численних клейнодів, здобутих на давно зниклих з пам’яті війнах і розвішаних стінами.

— Нині ж уночі, — мовив Скахаз мо’Кандак. Мідна мармиза кажана-кровопивці визирала з-під каптура пошитої з клаптиків киреї. — Усі мої будуть на місцях. Слово: «Гролео».

— Гролео. — «Гадаю, годиться.» — Гаразд. Те, що з ним зробили… ти був тоді при дворі?

— Стояв у лавах варти, один з сорока. Усі ми чекали, щоб лялька у короні віддала наказ зі свого престолу — тоді б ми порубали на шматки і Кровоборода, і решту. Гадаєш, юнкайці б насмілилися подарувати Даянерис голову її заручника?!

«Авжеж ні» — подумав Селмі, а вголос мовив:

— Усе ж таки Гіздахр здався мені розпачливим.

— То все облуда. Його родичів Лораків повернули неушкодженими. Ти сам бачив. Юнкайці зіграли перед нами блазенську виставу, а найспритнішим лицедієм у ній був вельможний Гіздахр. На Юрхаза зо’Юнзака їм усім було начхати — інші рабовласники самі б радо затоптали того старого дурня. Ні, вони лише шукали приводу для Гіздахра убити драконів.

Пан Барістан покрутив цю думку на язику.

— І він насмілиться?

— Він насмілився важити на життя цариці. Що йому її звірятка? Якщо ми сидітимемо без діла, Гіздахр ще трохи повагається, щоб показати свою неохоту і дозволить Мудрим Хазяям позбавити його полковника «Буревісників» та кревноїзника. А вже потім діятиме. Вони хочуть, щоб дракони померли до прибуття волантинського флоту.

«Воно й не дивно.» Все лягало на свої місця — хай від того Барістан Селмі зовсім не почувався краще.

— Цього не буде. — Його королева звалася Матір’ю Драконів; він не міг дозволити скривдити її дітей. — Гаразд, у годину вовка. Найчорнішу годину ночі, коли весь світ спочиватиме.

Вперше він почув такі ж слова від Тайвина Ланістера ззовні мурів Сутіндолу. «Правиця дав мені день вивести Аериса з міста. Якби я не повернувся з королем на ранок наступного дня, він узяв би місто вогнем та залізом — сам мені сказав. Я зайшов до міста у годину вовка… і вийшли ми теж у годину вовка.»

— З першим світлом ранку Сірий Хробак та Неблазні зачинять і замкнуть браму.

— З першим світлом ранку краще напасти, — заперечив Скахаз. — Висипати з брами, пронестися обложними лавами, порізати юнкайців, поки вони вибиратимуться з наметів.

— Ні! — Вони вже не вперше про це сперечалися. — Її милістю королевою підписано і скріплено печаткою мирну угоду. Ми не порушимо її першими. Коли Гіздахр буде в наших руках, ми утворимо раду, щоб правила замість нього, і вимагатимемо від юнкайців повернути заручників та відвести військо геть. Якщо вони відмовляться… лише тоді оголосимо їм про скасування миру і виступимо на битву. Те, що кажеш ти, позбавлене честі.

— А те, що кажеш ти, позбавлене глузду, — відповів Голомозий. — Час саме настав. Наші відпущеники готові, аж голодні.

Селмі знав, що Скахаз не бреше. Симон Смугаста Спина з «Вільних Братів» та Молоно Йос Доб з «Непохитних Щитів» прагнули битви, налаштовані показати себе і змити завдані їм кривди потоками юнкайської крові. Лише Марселен з «Материних Воїв» поділяв сумніви пана Барістана.

— Ми вже це обговорювали. Ти погодився на мій спосіб.

— Погодився, — буркнув Голомозий, — але ж то було ще до Гролео. До його голови. Невільникарі не мають ані краплі честі.

— Зате маємо ми, — відповів пан Барістан.

Голомозий пробурмотів щось по-гіскарському, тоді додав:

— Нехай, як скажеш. Утім, гадається мені, про твої старечі вибрики ми пошкодуємо, ще й справа не скінчиться. Яку варту має Гіздахр?

— Його милість тримає при собі двох людей, коли спить. Один при дверях його опочивальні, другий — всередині, у ванькирі. Сьогодні це будуть Храз та Непробийшкура.

— Храз! — забурчав Голомозий. — Оце мені не до смаку.

— Не мусимо доводити до крові, — мовив пан Барістан. — Я хочу перемовитися з Гіздахром. Якщо він зрозуміє, що вбивати його ми не хочемо, то може, накаже варті здатися.

— А як не накаже? Не можна впустити Гіздахра з рук.

— Не впустимо.

Селмі не боявся ані Храза, ані тим паче Непробийшкури. То були всього лише ямні бійці. Люте збіговисько Гіздахрових колишніх рабів являло з себе не надто надійну охорону. Звісно, вони мали спритність, силу, завзяття, ще й певні навички зі зброєю, але криваві ігриська на піску — поганенька наука захисту високої царської особи. В ямах ворогів оголошували роги та бубни, а після битви переможцям перев’язували рани і давали макового молока від болю, знаючи, що загроза минула. І до наступного бою бійцям було вільно пити, бенкетувати і шльондрати.

Попередня
-= 455 =-
Наступна
Коментувати тут.


Ваш коментар буде першим!