Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Танок з драконами

Але для лицаря Королегвардї битва ніколи насправді не закінчувалася. Загроза приходила звідусіль і нізвідки, будь-якої години дня і ночі. Ворогів не оголошували ніякі сурми; піддані пани, замкові слуги, друзі, брати, сини, навіть дружини — усі могли тримати під одежею схованого ножа, а в серці плекати жагу вбивства. На кожну годину бою в лицаря Королегвардії припадало десять тисяч годин мовчазного спостереження, чекання, ховання у тіні. Ямні бійці царя Гіздахра вже нудилися зі своїх нових обов’язків… а знуджені бійці лінькують, не в змозі вмить дати відсіч, коли нарешті знадобиться.

— Хразові я дам ради, — мовив пан Барістан. — Краще зроби так, щоб не довелося порати водночас і когось із «Мідних Звірів».

— Оцього не бійся. Маргаз сидітиме у кайданах, ще й оком не змигне. Я ж казав: «Мідні Звірі» досі мої.

— Ти казав, що і серед юнкайців маєш своїх людей.

— Шпигунів та шептунів, так. Резнак має більше.

«Резнакові довіряти не можна. Він пахне занадто солодко, а смакує гидко.»

— Хтось має звільнити наших заручників. Якщо їх не повернути, юнкайці використають бранців проти нас.

Скахаз пирхнув крізь носові отвори личини.

— Звільнити? Легко сказати, важче зробити. Хай невільникарі погрожують.

— А якщо самими погрозами не обмежаться?

— Невже ти, старий, так сумуватимеш за тими заручниками? За євнухом, дикуном і найманим зарізякою?

«За Зухом, Джохого і Дааріо.»

— Джохого — кревноїзник королеви, кров її крові. Вони разом подолали червону пустелю і вийшли з неї. Зух — заступник Сірого Хробака. А Дааріо…

«Вона кохає Дааріо.» Барістан бачив це у її очах, коли Даянерис дивилася на полковника, чув у голосі, коли вона до нього говорила.

— Дааріо — марнославний, похапливий, нестримний, але любий її милості. Його треба врятувати, доки «Буревісники» не взяли справу в свої руки. І це можливо зробити. Я колись вивів батька королеви з Сутіндолу, де його тримав бунтівний князь, хоча…

— Хоча тобі ніколи б не вдалося проминути юнкайців непоміченим. Бо тебе в обличчя вже кожен собака знає.

«Обличчя можна сховати, ось як твоє» — подумав Селмі, та мусив визнати, що Голомозий мав рацію. Сутіндол стався дуже давно, ціле життя тому. Для таких звитяг він був уже застарий.

— Ну то доведеться пошукати іншого способу. Іншого рятівника. Когось знаного юнкайцями, чия присутність у таборі не надто вкидатиметься в око…

— Дааріо кличе тебе паном Дідуганом, — нагадав йому Скахаз. — А як мене — і казати не стану. Якби ми з тобою були в заручниках, чи віддав би він свою шкуру заради нас?

«Наставляй кишеню» — подумав лицар, але відповів:

— Хтозна. Може, й віддав би.

— Дааріо хіба насцяв би нам на голови, якби вони палали вогнем. Іншої помічі в нього не шукай. Хай «Буревісники» оберуть собі нового полковника — такого, щоб знав своє місце. Якщо цариця не повернеться, світ збідніє на одного сердюка. Хто за ним плакатиме?

— А якщо таки повернеться?

— То заплаче, висмикне трохи волосся і обкладе юнкайців прокльонами. Але не нас. На наших руках крові не буде. А ти її розрадиш. Розкажеш якусь казку про старі часи, вона їх любить. Бідолаха Дааріо, її хоробрий полковник… вона його ніколи не забуде, звісно… та нам же краще, якщо він помре, хіба не так? І для Даянерис теж краще.

«Краще і для Даянерис, і для Вестеросу.» Даянерис кохала свого полковника… але закоханою була дівчинка в ній, не королева. «Принц Раегар кохав свою панну Ліанну, і з-за цього загинули тисячі людей. Даемон Чорножар кохав першу Даянерис і збурив повстання, коли йому відмовили в її руці. Лихий Булат і Кровокрук кохали Шієру Морську Зірку, і Семицарство спливло кров’ю. Принц Драконобабок кохав Янку зі Старокаменів так, що зневажив корону, і Вестерос заплатив віно за наречену трупами людей.» Усі троє синів п’ятого Аегона всупереч волі батька одружилися з коханими жінками. Згаданий король, який опинився на престолі несподівано і в виборі королеви поклався на власне серце, дозволив також і синам чинити за їхніми бажаннями, і тим нажив непримиренних ворогів там, де мав нажити вірних друзів. Як ніч змінює день, так учинилися зрада і колотнеча, і скінчилося все у Перелітку — химороддю, пожежею та болісним лихом.

«Її кохання до Дааріо — це отрута. Повільніша, ніж медові коники, але наприкінці не менш смертельна.»

— Лишається ще Джохого, — нагадав пан Барістан. — Він і Зух. Обидва дуже дорогі її милості.

— Ми теж маємо заручників, — нагадав йому Скахаз Голомозий. — Якщо невільникарі вб’ють одного з наших, заріжемо когось із їхніх.

Хвильку пан Барістан не міг втямити, про кого він. А тоді зрозумів.

Попередня
-= 456 =-
Наступна
Коментувати тут.


Ваш коментар буде першим!