Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Танок з драконами

Панові Барістану все це було відомо раніше.

— Різницький рахунок? — спитав він, здригаючись в очікуванні відповіді.

— Двадцять і дев’ять.

— Двадцять і дев’ять?!

Такого страхіття він не чекав. Сини Гарпії поновили свою приховану війну два дні тому. Першої ночі сталося три вбивства, другої — дев’ять. Але за одну добу — з дев’яти до двадцяти дев’яти…

— Ще й полудень не настане, як подолаємо тридцять. Чого ти такий сірий, старигане? Чого ти чекав? Гарпія хоче звільнення Гіздахра, от і надіслала своїх синочків на вулиці з ножами у руках. Убито лише відпущенців та голомозих, як завжди. Один був з моїх — Мідний Звір. Коло всіх тіл лишили знак Гарпії — чи намалювали крейдою на бруківці, чи видряпали на стіні. Були там і ще послання. «Здохніть, дракони» — написали вони, і «Харгаз — наш захисник». Бачили і напис «Смерть Даянерис», перш ніж дощ його змив.

— Вира за кров…

— Двадцять дев’ять сотень золотих з кожної піраміди, авжеж, — пробурчав Скахаз. — Її зберуть… але втрата кількох монет не зупинить руку Гарпії. Тільки кров.

— Ти вже казав. — «Знову завів своєї про заручників. Він би усіх повбивав, якби я дозволив.» — Я чув тебе попередні сто разів. І кажу «ні».

— Правиця Королеви, — з відразою прогув Скахаз. — Стареча правиця, квола та змарніла, ось ти хто. Молюся, хоч би Даянерис повернулася.

Він насунув на обличчя мідну личину вовка.

— Твоя рада занепокоїться.

— То рада цариці, не моя.

Селмі зняв вогке корзно, замінив його на сухе, пристебнув паса з мечем, а тоді рушив за Голомозим донизу сходами.

Палата з мармуровими стовпами того ранку стояла вільна від прохачів. Пан Барістан хоч і прийняв титул Правиці, але за відсутності королеви не насмілився приймати двір, і певно ж не дозволив цього робити Скахазові мо’Кандаку. Недоладні драконові престоли Гіздахра за наказом пана Барістана було прибрано, але і просту лаву з подушками, яку полюбляла королева, назад не внесли. Натомість посередині палати поставили великого круглого стола з високими кріслами навколо нього, де радники могли сидіти і розмовляти як рівні з рівними.

Усі підвелися, коли пан Барістан зійшов мармуровими сходами біч-обіч зі Скахазом Голомозим. В палаті був присутній Марселен з «Материних Воїв», а з ним Симон Смугаста Спина, очільник «Вільних Братів». «Непохитні Щити» обрали собі нового полковника — чорношкірого уродженця Літніх островів на ім’я Тал Торак, — бо старого, Молоно Йос Доба, понесла геть бліда кобила. Від Неблазних з’явився Сірий Хробак з трьома євнухами-осавулами у шпичастих спижевих шоломах. За «Буревісників» говорили двоє бувалих сердюків: лучник на ім’я Джокін та насуплений, вкритий шрамами сокирник, відомий на прізвисько Вдовець. Ті двоє перебрали на себе провід над полком за відсутності Дааріо Нахаріса. Більшість королевиного халазару пішла за Агго та Рахаро на її пошуки у Дотракійське море, але за тих, хто лишився, прийшов говорити косоокий та кривоногий «джака ран» Роммо.

Насамкінець через стіл від пана Барістана всілися четверо колишніх охоронців царя Гіздахра — ямні бійці Гогор Велетень, Белакво Костолам, Камаррон Рахівник і Плямистий Кіт. Селмі сам наполіг на їхній присутності попри заперечення Скахаза Голомозого. Свого часу вони допомогли Даянерис Таргарієн оволодіти містом, і забути це було неможливо. Хай вони були брутальні горлорізи з руками у крові до ліктів, але у власний спосіб міцно зберігали вірність… насамперед царю Гіздахру, але і його цариці теж.

Останнім до палати причалапав Могутній Бельвас.

Євнух зазирнув смерті просто у вічі — так близько, що трохи не поцілував у самісінькі вуста. Страшна пригода лишила на ньому помітні сліди: Бельвас втратив мало не пуд ваги, і темно-брунатна шкіра, колись туго натягнута на могутніх грудях і товстому череві, змережана сотнею бляклих рубців, тепер теліпалася на ньому вільними складками, наче занадто просторий халат. Кроки євнуха були повільні та непевні.

Побачивши приятеля на ногах, старий лицар звеселився серцем. Колись він перетнув разом із Могутнім Бельвасом цілий світ і знав, що завжди може на нього покластися, коли справа дійде до мечів.

— Бельвасе! Ми щиро раді, що ти зміг приєднатися до нашої ради.

— Білобороде! — посміхнувся Бельвас. — А де печінка з цибулею? Могутній Бельвас вже не такий могутній, як був. Треба їсти, багато їсти, знову стати великим. Могутнього Бельваса змусили хворіти. Хтось має за це померти.

«І хтось таки помре. Чимало хтосів, якщо я не помиляюся.»

— Сідай, друже. — Коли Бельвас сів і схрестив руки на грудях, пан Барістан продовжив. — Цього ранку, ще вдосвіта, Квентин Мартел скінчив свій земний шлях.

Попередня
-= 478 =-
Наступна
Коментувати тут.


Ваш коментар буде першим!