Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Танок з драконами

Скахаз Голомозий витріщив очі крізь вовчу личину і спитав:

— Ви порушите мир царя Гіздахра, нерозважливий старигане?

— Я розтрощу його на друзки.

Колись, дуже давно, один принц назвав його Барістаном Зухвалим. Той хлопчик ще й досі жив у нього в душі.

— Ми поставили на верхівці піраміди, де колись стояла Гарпія, сторожовий вогонь. Сухе дерево, просякле олією, накрите від дощу. Якщо настане година — а я молюся, щоб не настала, — ми його запалимо. Полум’я буде знаком виступити з брами і напасти. Кожен з вас матиме своє доручення. Всім слід наготуватися до битви та зберігати пильність і вдень, і вночі. Або ми знищимо наших ворогів, або вони нас. — Лицар здійняв руку, подаючи знак зброєносцям. — Я наказав приготувати кілька мап з розташуванням наших ворогів, їхніх таборів, обложних порядків та метавок. Якщо ми зламаємо опір невільникарів, їхні найманці їх покинуть. Знаю, що ви маєте сумніви та запитання. Висловіть їх зараз. До хвилини, коли ми вийдемо з-за цього столу, ми всі повинні мати спільний намір та цілковиту згоду.

— То краще послати по їжу та питво, — зауважив Симон Смугаста Спина. — Бо ми тут довгенько просидимо.

Рада забрала решту ранку і тривала мало не до вечора. Старшина, ватажки загонів, значні вояки лаялася над мапами, наче рибні перекупки за цебро крабів. Слабкі місця, сильні місця, як найкраще задіяти їхній невеликий загін лучників, чи кинути на юнкайські лави слонів, а чи лишити їх позаду про всяк випадок, хто матиме честь очолити перший удар, чи розгорнути кінноту на краях війська, а чи на вістрі наступу…

Пан Барістан дозволив висловитися кожному. Тал Торак вважав, що негайно після прориву облоги треба іти на Юнкай — Жовте Місто лишиться майже незахищеним, тож юнкайці муситимуть поспіхом забирати свої потуги від Меєрину і рушати услід. Плямистий Кіт хотів кинути ворогові виклик — хай Юнкай виставить поборника, і він сам зійдеться з ним на герці. Могутньому Бельвасові думка сподобалася, але битися замість Кота хотів він сам. Камаррон Рахівник висловив думку захопити кораблі, припнуті уздовж берега річки, і Скахазадханом завезти три сотні ямних бійців у запілля юнкайцям. Усі погоджувалися, що найкращим військом, яке має Меєрин, є Неблазні, та ніхто не погоджувався з іншими, як саме його розташувати і застосувати. Вдовець хотів зібрати євнухів у сталевий кулак і пробити ним серце юнкайської оборони. Марселен вважав за краще поставити їх на краях, де б вони давали відсіч усім спробам ворога обійти меєринців збоку. Симон Смугаста Спина бажав розбити їх на три відділи і додати до трьох полків відпущенців — казав, що його «Вільні Брати» досить хоробрі, палають жагою битви, але ще не скривавлені у ній, і без Неблазних, які б їх підкріпили та додали духу, не втримають свої лави проти загартованих сердюків. Сірий Хробак сказав тільки те, що Неблазні підкоряться будь-якому наказові.

А коли нарешті все було обговорено, домовлено і вирішено, той-таки Симон Смугаста Спина поставив останнє питання, чи не найважливіше:

— Коли я був рабом у Юнкаї, то допомагав хазяїнові торгуватися з вільними кумпанствами і наглядав за виплатами. Тому я добре знаю сердюків, а ще знаю, що юнкайці аж ніяк не платять їм стільки золота, щоб ті за нього смалили свої шкури у драконовому полум’ї. Тому я питаю вас… якщо мир скінчиться, і почнеться битва — чи прийдуть дракони? Чи стануть вони до бою?

«Та прийдуть, — кортіло відповісти панові Барістану. — Прилетять на галас і брязкіт, на вереск і ревище, на запах крові. Авжеж їх потягне до поля битви, як Дрогона притягло до кривавих пісків Дазнакової ями. Та коли вони прилетять, то як взнають, де свої, а де чужі?» Чомусь йому здавалося, що ніяк. Тому старий лицар відповів:

— Дракони зроблять те, що завважать за доречне. А якщо вони таки з’являться, то маємо надію, що самий лише вигляд їхніх крил розжене людопродавців на всі боки.

На тім пан Барістан подякував усім і скінчив нараду.

Сірий Хробак залишився, коли пішла решта.

— Сі-одні будуть готові, коли запалає вогонь. Але Правиця мають знати, що коли ми вдаримо, юнкайці напевне вб’ють заручників.

— Я зроблю все, що мені до снаги, аби лише відвернути це лихо, друже. Маю… певний задум. Але зараз прошу мені дарувати — час сказати дорнійцям, що їхній княжич помер.

Сірий Хробак схилив голову.

— Сей-один кориться волі Правиці.

Пан Барістан узяв з собою до підземелля двох зі своїх нововисвячених лицарів. Горе та почуття провини звели з розуму не одного доброго воїна; провина ж Арчибальда Крицака та Геріса Пийводи у загибелі їхнього друга була зовсім не мала.

Попередня
-= 480 =-
Наступна
Коментувати тут.


Ваш коментар буде першим!