Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Танок з драконами

Але нічого з того не сталося. «Дзвоники» — знову подумала Дані. Її знайшли кревноїзники.

— Агго, — прошепотіла вона. — Джохого. Рахаро.

А чи не приїхав з ними і Дааріо?

Зелене море розступилося, і з’явився вершник. Він мав чорну лискучу косу, шкіру — кольору начищеної міді, очі — схожі обрисами на гіркий мигдаль. У косі його теленькали дзвіночки. Він мав на собі паса з блях і мальованого лейбика, на одному стегні — арах, на іншому — батіг. При сідлі висіли мисливський лук і сагайдак стріл.

«Один вершник, на самоті. Дозорець. Розвідник.» Один із тих, хто їде попереду халазару видивлятися дичину і добру зелену траву, винюхувати ворогів, хай де б вони ховалися. Якби він її знайшов, то вбив би, зґвалтував або забрав у полон… у кращому разі відвіз би до бабів-дошхалін, серед яких повік належало жити порядній халісі по смерті її хала.

Але вершник її не побачив — вона ховалася у траві, а він дивився в іншому напрямку. Дані простежила, куди витріщаються його очі… і побачила тінь з широко розкинутими крилами. Дракон був од нього версти за дві, але вершник застиг з переляку, наче приморожений, доки його огир не почав нажахано іржати — а тоді зненацька прокинувся, наче від сну, рвучко розвернув коня і чкурнув щодуху крізь високу траву.

Дані довго дивилася йому вслід, а коли грім копит ущух, почала кричати — і кричала, доки не захрипла… і доки не з’явився Дрогон, пирхаючи хмарами диму. Трава схилилася перед драконом; Дані застрибнула йому на спину. Вона смерділа кров’ю, потом і страхом, але ніщо з того вже не важило.

— Щоб просунутися уперед, я мушу повернутися назад, — мовила Дані вголос.

Голі ноги стиснулися навколо драконової шиї. Дані копнула Дрогона п’ятами, і він стрибнув у небо. Батога вона тепер не мала і мусила скористатися руками та ногами, щоб спрямувати дракона на північний схід — туди, куди зник вершник. Дрогон охоче підкорився — напевне, і сам унюхав переляк утікача.

За десяток ударів серця вони проминули дотракійця, що чвалував далеко внизу. Праворуч і ліворуч Дані побачила плями, де трава була випалена на попіл. «Дрогон тут уже бував» — зрозуміла вона. Сліди його полювань плямували зелене трав’яне море, мов ланцюжок сірих островців.

Під ними з’явився величезний табун коней. Були там і вершники — десятків зо два чи більше, — але вони розвернулися і здиміли, щойно побачили дракона. Коли на них впала тінь, коні перелякалися і теж кинулися учвал через траву, аж на боках забіліла піна, а ґрунт під копитами наче хтось зорав… та хай які швидкі й спритні, літати вони не вміли. Невдовзі один кінь почав відставати від решти. Дракон налетів на нього з ревищем, і зненацька бідолашну тварину охопив вогонь… та неборака ще якось примудрявся бігти і бігти уперед, відчайдушним вереском позначаючи кожен крок. Нарешті Дрогон сів з повітря просто на нього і зламав коневі хребет. Тим часом Дані чіплялася за драконову шию всіма силами, наче востаннє у житті.

Туша була надто важка, щоб забрати до лігва, тому Дрогон зжер здобич просто на місці, шматуючи зубами смалену плоть і не зважаючи на підпалену траву навколо, на густий дим у повітрі й сморід горілого кінського волосу. Голодна Дані зіслизнула зі спини дракона і попоїла разом з ним, відриваючи шматки димливого м’яса з мертвого коня голими обпеченими руками. «У Меєрині я була цариця у шовках, відкусувала маленькі шматочки від солодких фініків та ягняти у меді, — згадала вона. — Що б сказав мій вельможний чоловік, якби побачив мене зараз?» Добре, якби Гіздахра хоч не вхопив грець од жаху. Але Дааріо…

Дааріо б зареготав, вирізав арахом шмат конятини і сів поруч навпочіпки, щоб зжерти його так само жадібно.

Коли західне небо вже оберталося кольором на кривавий синець, Дані почула стогін землі під копитами коней. Вона підвелася, витерла руки лахміттям, що лишилося від нижньої сорочки, і стала поруч зі своїм драконом.

Саме такою її знайшов хал Джахако, вигулькнувши з пливкого туману разом з півсотнею кінних воїнів.

Епілог

— Я не зрадник! — оголосив Лицар Грифонового Сідала. — Я вірний слуга королю Томену. І вам теж, панове радники.

Слова його супроводжувало невпинне «кап-кап-кап» розталого снігу з киреї на підлогу, де вода вже зібралася у калюжу. Майже всю ніч на Король-Берег падав сніг; надворі ноги провалювалися в нього вже до литок. Пан Кеван Ланістер щільніше загорнувся у хутряну делію.

— Це лише слова, пане лицарю. А слова — то вітер.

— То дозвольте захистити правду моїх слів мечем! — Світло смолоскипів перетворило довге руде волосся Ронета Конінгтона і його бороду на суцільне вогняне сяйво. — Вишліть мене з військом проти мого дядька, і я принесу вам його голову. А заразом і голову цього облудного дракона!

Попередня
-= 491 =-
Наступна
Коментувати тут.


Ваш коментар буде першим!