Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Танок з драконами

Прохання було не нахабне, і пан Кеван не бачив причини у ньому відмовляти. Він сам міг би взяти хлопчину Добромирів на виховання, а Таена супроводила б Серсею в дорозі до Кастерлі-на-Скелі.

— Пошлю по неї одразу після суду, — пообіцяв він.

Вечерю почали ячмінним крупником з яловичиною, продовжили рожном куріпок і смаженою щукою мало не в три стопи завдовжки. До всього подавалася ріпа, гриби і вдосталь гарячого хліба з маслом. Пан Борос куштував кожну страву, яку ставили перед королем — для лицаря Королегвардії обов’язок принизливий, але з огляду на спосіб смерті Томенового брата не зайвий. До того ж віднедавна Блаунт навряд чи був здатний на щось більше.

Король був такий жвавий та веселий, яким Кеван Ланістер не бачив його вже давно. Від юшки і до солодкого Томен без упину туркотів про пригоди своїх кошенят, не забуваючи годувати їх шматочками щуки з власної королівської тарелі.

— А тієї ночі за моїм вікном з’явився злий кіт! — сказав король Кеванові. — Але хоробрий лицар, пан Хапко, засичав на нього, і злий кіт утік дахами!

— Злий кіт? — перепитав Кеван, трохи звеселившись. «Такий милий хлопчик.»

— Старезний чорний котисько з відірваним вухом, — відповіла Серсея. — Бридкий на пику і ще бридкіший норовом. Колись подер Джофові руку.

Королева невдоволено скривилася.

— Знаю, коти не дають розгулятися щурам, але отой… казали, він нападав на круків у крукарні.

— Скажу щуроловам, щоб поставили на нього пастку.

Пан Кеван не пригадував, щоб колись бачив небогу такою стриманою, такою сумирною і тихою. «Мабуть, так воно на краще, — подумав він, але водночас відчув і сум. — Згас вогонь, який буяв так палко і яскраво.»

— Ти не питала про брата, — мовив він, поки за столом чекали на тістечка з вершками, котрі так полюбляв малий король.

Серсея підняла підборіддя, зблиснувши очима у світлі свічок.

— Хайме? Ви чули щось про нього?

— Ані слова. Серсеє, ти маєш готуватися до найгіршого…

— Якби він загинув, я б знала. Ми прийшли у цей світ разом, дядечку. Він не піде звідси без мене. — Королева зробила ковток вина. — А Тиріон вільний піти, коли забажає. Мабуть, про нього ви теж нічого не чули.

— Останнім часом ніхто не намагався продати нам голову карлика, якщо ти про це.

Серсея кивнула.

— Дядечку, чи можна вас дещо запитати?

— Питай, що забажаєш.

— Ваша дружина… чи не хочете ви привезти її до двору?

— Ні. — Дорна була лагідна й сумирна душа, почувалася затишно лише вдома, у колі друзів та рідних. Вона виховала дітей у належнім послуху, мріяла про онуків, молилася сім разів на день, полюбляла шити, гаптувати і порати квіти. У Король-Березі їй було б так само затишно, як одному з Томенових кошенят у зміїному кублі. — Пані дружина не любить подорожувати. Її місце — у Ланіспорті.

— Жінка, що знає своє місце, спізнала справжню мудрість.

Почуті слова панові Кевану не сподобалися.

— Ану кажи, що маєш на думці.

— Здається, я вже сказала.

Серсея простягла кухоль, веснянкувата дівчина знову його наповнила. Далі принесли тістечка, розмова пожвавилася і полегшала. Нарешті Томена з його кошенятами повів до королівської опочивальні пан Борос, і дядько з небогою мали змогу заговорити про суд над королевою.

— Ознеєві брати не стоятимуть без діла, спостерігаючи його смерть, — застерегла Серсея.

— Я й не думав, що стоятимуть, а тому наказав схопити обох.

Серсея здалася йому враженою.

— За який злочин?

— Перелюбство з королевою. Його пресвятість каже, ти зізналася у зляганні з обома — хіба забула?

Серсея зашарілася.

— Не забула. Що ви з ними зробите?

— Відішлю на Стіну, якщо визнають провину. Якщо заперечуватимуть, хай стають на герць проти пана Роберта. Не слід було підносити надто високо людців такого штибу.

Серсея схилила голову.

— Я… я в них помилилася.

— Ти помилилася ще в багатьох людях. Принаймні так мені здається.

Він хотів сказати щось іще, але з’явилася темнава послушниця і мовила:

— Даруйте, ясний пане та пані, але внизу стоїть хлопчик-посланець. Великий маестер Пицель благають про честь негайно бачити князя-намісника.

«На чорних крилах — чорнії слова, — подумав пан Кеван. — Невже Штормолам узято? Чи з півночі від Болтона прилетіла якась звістка?»

— Можливо, це новини про Хайме, — мовила королева.

Був лише один спосіб дізнатися відповідь. Пан Кеван підвівся на ноги.

— Прошу вибачити.

Перш ніж піти, він упав на коліно і поцілував небозі руку. Якщо її зрадить сила мовчазного велетня, це буде останній цілунок у її житті.

Попередня
-= 498 =-
Наступна
Коментувати тут.


Ваш коментар буде першим!