Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Танок з драконами

Цього разу Качур зареготав, а Хальдон мовив:

— Ти такий веселий та дотепний парубійко, Йолло. Кажуть, Князь-у-Савані обіцяв подарунок тому, хто його насмішить. Можливо, його сіра милість обере тебе прикрасою свого кам’яного двору.

Качур збентежено зиркнув на свого супутника.

— Недобре так жартувати. Надто коли ми близько до Ройни. Він почує.

— Ти ба, трохи качиної мудрості, — зауважив Хальдон. — Вибачай, Йолло. Не сиди такий блідий, я лише жартував. Отримати сірий поцілунок Володаря Смутку — не така легка справа.

«Сірий поцілунок…» Від самої думки шкірою побігли дрижаки. Тиріона Ланістера вже не жахала смерть, але сіра лускачка — то було геть інше. «Князь-у-Савані — це казка, — спробував він переконати себе, — він не справжніший, ніж привид Лана Хитромудрого, який начебто досі блукає у Кастерлі-на-Скелі.» Та незважаючи на все, припнув язика.

Раптове мовчання карлика лишилося непоміченим, бо Качур почав просторікувати про власне життя. Його батько був зброярем у Лихомості, розказував він, тому народився малий Роллі з брязкотом криці у вухах і ще змалку почав вправлятися з мечем. Величенький поставою, спритний парубок звернув на себе увагу старого князя Крестава, який запропонував йому службу в своїй залозі. Проте хлопець хотів більшого. Він бачив, як кволий синок Крестава стає спочатку джурою, потім зброєносцем, а тоді й лицарем.

— Отаке казна-що, сам як тростина, вітром хилитається, голівка з курячу гузку… але ж старий князь мав чотирьох доньок і лише одного сина, тому ніхто не міг йому слово поперек мовити. Інші зброєносці його у дворищі навіть пальцем не чіпали, як майстер-мечник ставив битися.

— А вам, певно ж, зухвалості не бракувало. — Тиріон легко бачив, на що звертає оповідь.

— Мій батько мені на шістнадцяті іменини меча скував, — відповів Качур. — Меч впав у око Лорентові, і той забрав його собі, а мій клятий батечко не посмів і писнути. Коли я поскаржився, Лорент мені сказав просто у вічі, що мої руки створені гатити молотом, а не тримати меча. Ну я пішов, узяв у кузні молота і лупцював його, доки не зламав обидві руки і половину ребер. А тоді довелося тікати з Обширу, і то хутко. Ну, перетнув море, пішов до «Золотої дружини». Кілька років кував їм залізо як підмайстер, а тоді пан Гаррі Стрікланд узяв мене собі за зброєносця. Коли Гриф пустив униз річкою звістку, що шукає когось навчати свого сина, Гаррі надіслав йому мене.

— І Гриф вас висвятив?

— За рік по тому.

Хальдон Півмаестер слабенько посміхнувся.

— Ти розкажи нашому малому другові, як ти собі прізвище надибав, га?

— Ну, лицареві ж не досить самого лише імені, — забуркотів здоровань, — а ми, той, стояли в полі, коли він мене висвятив, а я дивлюся, там качка ходить, ну я той… та годі вам, не смійтеся!

Одразу після заходу сонця вони з’їхали з дороги — заночувати у зарослому зіллям дворищі коло старого кам’яного колодязя. Тиріон зіскочив з коня, щоб розігнати кров у заціпенілих литках, а Качур та Хальдон тим часом заходилися напувати коней. Жорстка брунатна трава та дикі деревця повитикалися між каменів бруківки; рештки стін чогось на кшталт величезного кам’яного маєтку вщент заросли мохом. Доглянувши коней, вершники розділили просту вечерю з солонини та холодної білої квасолі, запиваючи усе пивом. Тиріон тішився розрадою, яку дарувала проста подорожня їжа після жирного та розкішного харчу від Іліріо.

— Оті скрині, які ми вам привезли, — мовив він, жуючи. — Спершу я подумав: золото для «Золотої дружини», та потім побачив, як пан Роллі закидає одну на плече. Якби там було повно монет, він би її так легко не підняв.

— Там просто обладунки, — здвигнув плечима Качур.

— Іще одяг, — устряг Хальдон. — Двірський одяг для усього нашого загону. Тонка вовна, оксамит, шовкові киреї. До королеви не йдуть вдягненими абияк… або з порожніми руками. Магістрат мав добрість забезпечити нас належними подарунками.

Коли зійшов місяць, вони знову посідали у сідла і потрусили на схід під шатром зіркового неба. Стара валірійська дорога блищала попереду, наче довга срібна стрічка, що звивалася крізь ліси та долини. На деякий час Тиріон Ланістер майже відчув мир та спокій.

— Правду казав Ломас Довгоступ. Ця дорога є дивом.

— Що за Ломас Довгоступ? — запитав Качур.

— Та книжник один, давно померлий, — відповів Хальдон. — Усеньке життя їздив світом. Написав про землі, які відвідав, у двох книжках: «Дива» і «Дива, створені людиною».

— Мені один з дядьків їх подарував, як я був малим хлопчиною, — додав Тиріон. — Я їх зачитав до того, що вони розвалилися на шматочки.

Попередня
-= 61 =-
Наступна
Коментувати тут.


Ваш коментар буде першим!