Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Танок з драконами

— Мене ніхто не палив, — запевнив він князя Годріка, — хоча у Східній Варті я трохи не замерз на смерть.

— Стіна — вона така. — Жінка принесла свіжу паляницю хліба, просто з печі. Коли Давос побачив її руку, то вирячив очі. Князь Годрік не забарився помітити його подив. — Так, вона теж має знак. Як усі Борели впродовж п’яти тисяч років. Це донька моєї доньки. Але не та, яка варить юшку.

Він розірвав паляницю і віддав шмат Давосові.

— Їжте. Хліб у мене смачний.

Хліб і справді був смачний, хоча Давосові зараз так само смакувала б найчерствіша скоринка. Хліб означав, що він тут гість, принаймні на цю ніч. Володарі Трьох Сестер мали чорну славу, а найчорнішу — Годрік Борел, князь на Милосестрі, Щит Сестринова, господар замку Хвилеріз, наглядач за Нічним Ліхтарем… та навіть пани-розбійники і прибережні здобичники вважали себе пов’язаними стародавнім законом гостинності.

«Принаймні я побачу світанок, — сказав собі Давос. — Я скуштував його хліба та солі.»

У сестринській юшці він відчув дивні прянощі, які рідко стрічав у своїх стравах.

— Невже це шапран?

Шапран коштував дорожче від золота. Давос куштував його лише раз, коли король Роберт на бенкеті в замку Дракон-Камінь надіслав йому зі свого столу половину печеної рибини.

— Саме він. Аж із Карфу. Маю і перець теж.

Князь Годрік узяв дрібку великим та вказівним пальцями і посипав власну страву.

— Мелений чорний перець із Волантису, кращого не буває. Беріть скільки хочте, якщо закортить приперчитися. У мене його сорок скриньок, не рахуючи гвоздики та мушкату, а ще чимала мірка шапрану. Забрав у чорноокої діви.

Князь зареготав. Давос помітив, що він досі має усі зуби, хоча більшість пожовкло, а один нагорі був чорний та мертвий.

— Вона прямувала до Браавосу, але сильний вітер пригнав її до Кусня і розбив на одній з моїх скель. Ось бачите, ви не єдиний даруночок, який мені принесли шторми. Море — зрадливе стерво, жорстоке і невблаганне.

«Та не таке зрадливе, як люди» — подумав Давос. Пращури князя Годріка були піратськими корольками, доки Старки не покарали їх вогнем та мечем. Нині сестринці залишили відверте піратство таким, як Саладор Саан, а самі вдавалися лише до здобичництва на скелястих берегах. Вогні, що палали узбережжям Трьох Сестер, мали попереджати про мілини та скелі, вести до безпечного прихистку, але буремними і туманними ночами сестринці часто запалювали облудні вогні, що приводили необачних капітанів до лихої долі.

— Шторми зробили вам ласку, пригнавши до мого порогу, — мовив князь Годрік. — У Білій Гавані вас зустріла б холодна гостинність. Ви спізнилися, добрий лицарю. Князь Виман має намір зігнути коліна, і то не перед Станісом.

Він ковтнув трохи пива.

— Мандерлі ж насправді не північани — не так, щоб аж до кісток. Вони прийшли на північ якихось дев’ятсот років тому, тягнучи на плечах своє золото та богів. На Мандері вони були великим зацним панством, аж поки не скочили вище голови і не відчули на собі важку зелену руку. Вовчий король забрав їхнє золото, але дав землю і дозволив зберегти своїх богів.

Він підібрав трохи гущі з юшки шматком хліба.

— Якщо Станіс гадає, що товстун погодиться сісти верхи на його оленя, то помиляється. «Лев’яча зірка» стала на котву в Сестринові дванадцять днів тому — набрати води в барила. Знаєте той корабель? Кармазинові вітрила, золотий лев на носі. Був повен Фреїв, що їхали до Білої Гавані.

— Фреїв?! — Це було останнє, що чекав почути Давос. — Але ми чули, що Фреї вбили сина князя Вимана.

— Та вбили, — відповів князь Годрік, — і товстун так був розлютився, що взяв обітницю жити на хлібі та вині, доки не помститься. Але ще й день кінця не добіг, як він уже знову кидав до пащеки рибу і пироги. Між Сестрами та Білою Гаванню невпинно сновигають кораблі. Ми їм продаємо крабів, рибу, козячий сир, а вони нам — дерево, вовну та шкури. З того, що я чув, його жирна вельможність нажерла собі ще більше черево — ото вам і усі обітниці. Слова — то вітер, а вітер з рота Мандерлі важить не більше, ніж вітер з його ж дупи.

Князь одірвав ще один шматок хліба і заходився вибирати рештки з миски.

— Фреї привезли товстому дурневі торбину кісток. Хтось навіть кличе їхній вчинок шляхетним — привезти людині кістки убитого сина. Та якби то був мій син, я б відповів шляхетністю на шляхетність: гарненько подякував би, а тоді повісив усіх Фреїв до одного. Але товстун для того занадто чесний.

Князь поклав хліб до рота, прожував, ковтнув.

— Я тих Фреїв пригощав вечерею. Один сидів просто там, де оце ви зараз. Називав себе Раегаром. Я йому трохи в пику не розреготався. Він казав, що втратив дружину і хоче взяти собі нову в Білій Гавані. Круки літали туди-сюди. Князь Виман та князь Вальдер уклали угоду і хочуть скріпити її шлюбом.

Попередня
-= 68 =-
Наступна
Коментувати тут.


Ваш коментар буде першим!