Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Танок з драконами

Давос почувався так, наче князь Годрік щосили загилив йому в живіт. «Якщо це правда, лихо моєму королю.» Станіс Баратеон відчайдушно потребував допомоги Білої Гавані. Якщо Зимосіч була серцем півночі, то Біла Гавань — її ротом. Вхід до її порту лишався вільним від криги упродовж цілих століть навіть у найлютішу зиму. В переддвір’ї нинішньої зими це важило дуже багато. Так само, як і срібло міста. Бо Ланістери мали все золото Кастерлі-на-Скелі, ще й одружилися з багатствами Вирію. А скрині короля Станіса були вичерпані до дінця. «Я мушу хоч спробувати. Хтозна, чи не знайдеться способу завадити цьому шлюбові.»

— Я мушу досягти Білої Гавані, — мовив він. — Благаю вашу вельможність про допомогу.

Князь Годрік заходився їсти свій хлібний полумисок, відриваючи шматки великими руками — юшка пом’якшила черствий хліб.

— До північан я любові не плекаю, — оголосив він. — Маестри кажуть: Зґвалтування Сестер сталося дві тисячі років тому, але Сестринів нічого не забув. Перед тим ми були вільними людьми, і в нас правили власні королі. Але після того ми мусили зігнути коліна перед Соколиним Гніздом, щоб якось здихатися північан. Вовк і сокіл билися за нас тисячу років, аж доки удвох не зжували все м’ясо та сало з кісток цих бідолашних островів. Що ж до вашого короля Станіса… коли він був Робертовим коронним корабельником, то ввів кораблі до мого порту без моєї згоди і змусив повісити десяток моїх добрих друзів. Таких, як оце ви. А потім знахабнів так, що погрожував повісити й мене, якщо хоч один корабель викинеться на берег, бо Нічний Ліхтар тієї ночі, бач, не горітиме. І я мусив проковтнути його нахабство.

Князь з’їв іще шматок полумиска.

— Тепер він припхався на північ знесилений та принижений, з хвостом між ніг. З якого дива я маю чимось йому допомогати? Скажіть мені.

«Бо він — ваш законний король, — подумав Давос. — Бо він сильний і справедливий. Єдиний, хто може відновити лад у державі та захистити її від напасті, що збирається на півночі. Бо він має чарівного меча, який сяє сонячним світлом.» Але слова застрягли йому в горлі. Адже жодні слова не могли схилити волю князя на Милосестрі. Жодні слова не наблизили б його навіть на вершок до Білої Гавані. «Якої відповіді він хоче? Чи мушу я обіцяти йому золото, якого ми не маємо? Шляхетного чоловіка для доньки його доньки? Землю, титули, почесті?» Князь Алестер Флорент намагався грати у таку гру, і король його за неї спалив.

— Схоже, Правиця втратив язика. Мабуть, не має смаку чи до правди, чи до сестринської юшки.

Князь Годрік витер рота.

— Лев мертвий, — повільно проказав Давос. — Ось вам правда, мосьпане. Тайвин Ланістер мертвий.

— То й що, коли так?

— Хто править зараз у Король-Березі? Авжеж не Томен — він дитина. Може, пан Кеван?

У чорних западинах очей князя Годріка блимало світло свічок.

— Якби було так, ви б сиділи у кайданах. Там править королева.

Давос зрозумів. «Він плекає сумніви. Не хоче опинитися на тому боці, який програє.»

— Станіс утримав Штормолам проти Тирелів та Рожвинів. Забрав Дракон-Камінь у останніх Таргарієнів. Розтрощив Залізний Флот при Файному острові. Не королю-хлопчаку з ним мірятися.

— Малий король має в руках усі статки Кастерлі-на-Скелі та все могуття Вирію. Він має за союзників Болтонів і Фреїв. — Князь Годрік почухав підборіддя. — Втім… у цьому світі певна лише зима. Таке сказав моєму батькові Нед Старк просто у цій палаті.

— Тут був Нед Старк?

— На самому початку Робертового повстання. Навіжений Король надіслав до Соколиного Гнізда вимогу віддати голову Старка, але Джон Арин у відповідь оголосив непокору. Мартинів, проте, лишився вірним престолові. Щоб потрапити додому та скликати корогви, Старк мусив перетнути гори до Пальців і знайти рибалку-перевізника через Кусень. Дорогою їх застукав шторм. Рибалка потонув, але його донька привезла Старка до Сестер на ледь живому суденці. Кажуть, він лишив їй торбу срібла і байстрюка у череві. Малого вона назвала Джоном Сніговієм, на честь Арина.

— Та нехай, байдуже. Мій батько сидів тут, де я сиджу зараз, коли до Сестринова нагодився князь Едард. Наш маестер закликав нас надіслати Старкову голову Аерисові на доказ нашої вірності. Тоді на нас чекала б велика нагорода — Навіжений Король щедро заохочував тих, хто йому догоджав. Але дотоді ми вже знали, що Джон Арин захопив Мартинів, а Роберт першим видерся на мур і власноруч убив господаря міста, Марка Графтона. «Цей Баратеон не знає страху, — казав тоді я. — Він б’ється так, як личить королю.» Наш маестер захихотів і заперечив, що принц Раегар напевне придушить цей бунт. Саме тоді Старк сказав: «У цьому світі певна лише зима. Так, ми можемо втратити голови… але раптом ми переможемо?» І мій батько відпустив його на волю з головою на плечах. «Якщо ви зазнаєте поразки, — сказав він князеві Едарду, — вас тут не було.»

Попередня
-= 69 =-
Наступна
Коментувати тут.


Ваш коментар буде першим!