Слава ЗСУ!

знайди книгу для душі...

Читай онлайн! Читай онлайн українською безкоштовно > Книги > Танок з драконами

— Ніхто не встоїть перед його вогнем! — підспівали королевині люди.

Темно-криваві шати червоної жінки завихорилися навколо неї, мідне волосся розлетілося круг обличчя примарним сяйвом. Високі жовті вогні танцювали на кінчиках пальців, наче пазурі.

— ВІЛЬНИЙ НАРІД! Ваші хибні боги не допоможуть вам. Ваш облудний ріг не врятував вас. Ваш самозваний король приніс вам лише смерть, відчай, поразку… але ось стоїть справжній король. УЗДРІТЬ ЙОГО СЛАВУ ТА СИЛУ!

Станіс Баратеон витяг Світлоносця.

Меч сяяв червоним, жовтим, жовтогарячим, мерехтів живим світлом. Джон уже бачив це видовище раніше… та не так, ніколи ще не так, як зараз. Світлоносець скидався на сонце, що стало залізом. Коли Станіс здійняв його над головою, люди мусили відвернути обличчя або прикрити очі. Коні сахнулися, один скинув вершника. Здавалося, що полум’я у вогняній ямі пригасло, принишкло перед бурею світла, наче малий собачка перед великим та грізним хортом. Сама Стіна мінилася червоними та жовтими барвами, кригою текли різнокольорові хвилі. «Невже це сила королівської крові?»

— На Вестеросі є лише один король, — мовив Станіс. Голос його лунав хрипко, без сліду Мелісандриної співучості. — Сим мечем я захищаю своїх підданих і знищую тих, хто їм загрожує. Схиліться, і я обіцяю вам харч, землю та правосуд. Станьте на коліна — і живіть. Або йдіть геть — і помріть. Вибір за вами.

Король вклав Світлоносець назад до піхв, і світ знову почорнів, наче сонце зайшло за хмару.

— Відчиніть ворота.

— ВІДЧИНІТЬ ВОРОТА! — заревів пан Клейтон Саж голосом низьким, наче бойовий ріг.

— ВІДЧИНІТЬ ВОРОТА! — повторив пан Корліс Шеляг, котрий очолював варту.

— ВІДЧИНІТЬ ВОРОТА! — загукали десятники.

Вояки поспіхом ринули виконувати наказ. Із землі вивернули загострені палі, через глибокі рови перекинули дошки, ворота палісаду широко розчахнули. Джон Сніговій підняв і опустив руку; його чорне вояцтво розділилося праворуч і ліворуч, звільнюючи шлях до Стіни, де Скорботний Ед Толет відчиняв залізні двері.

— Ходіть! — заохотила Мелісандра. — Ходіть до світла… або тікайте назад у пітьму.

В ямі під нею тріщав вогонь.

— Якщо обираєте життя, ходіть до мене.

І вони пішли. Спочатку повільно, шкутильгаючи або спираючись на супутників, бранці почали виходити зі своєї грубо витесаної загорожі. «Якщо хочете їсти, ходіть до мене, — подумав Джон. — Якщо не хочете мерзнути або голодувати, скоріться.» Вагаючись, аби не втрапити до якоїсь пастки, перші кількоро бранців з осторогою перебралися дощатим містком та між паль до Мелісандри і Стіни. Далі пішли нові, побачивши, що з першими нічого поганого не трапилося. А далі люди посунули юрбою, перетворивши струмочок на потік. Королевині люди у підбитих повстю кубраках та шоломцях передавали кожному чоловікові, жінці або дитині уламок оберіг-дерева: відколотий шмат, бліду, наче кістка, зламану гілку, жмут криваво-червоного листя. «Шматки старих богів — погодувати нових.» Джон розім’яв пальці мечової руки.

Жар із вогняної ями відчувався навіть на відстані; дичаків він мав смажити мало не на смерть. Джон бачив, як щуляться і сахаються люди, що опинилися надто близько до вогню, чув плач дітей. Кількоро повернули до лісу. Він бачив, як молода жінка поспіхом зашкандибала геть, тримаючи по дитині на кожній руці. Кожні кілька кроків вона озиралася упевнитися, що за нею ніхто не женеться, а коли наблизилася до лісу, то побігла. Один сивочолий старий перехопив видану йому гілку оберіг-дерева як зброю і почав гамселити на всі боки, аж доки королевині люди не скупчилися довкола нього зі списами. Інші мусили переступати його тіло, поки пан Корліс не наказав вкинути труп до багаття. Після того більше вільного народу почало обирати втечу в пущу — можливо, один із десяти.

Але все ж таки більшість рушила на південь. Позаду них лишався тільки мороз і смерть, а попереду чекала надія. Вони йшли, стискаючи в руках шматки деревини та чекаючи своєї черги жбурнути їх у вогонь. Ра-Гльор був ревнивий бог, вічно голодний. Він, новий, пожирав труп старого і відкидав велетенські тіні Станіса та Мелісандри на Стіну, чорні проти жовто-червоних відблисків на кризі.

Першим перед королем став на коліна Сігорн. Новий магнар теннів був молодшою та нижчою подобою свого батька: теж стрункий, теж лисуватий, вбраний у спижеві поножі та спижеву луску на шкіряній сорочці. Наступним пішов Торохкало у брязкотливому обладунку з кісток та вивареної шкіри, ще й у шоломі з черепа велетня. Під кістками ховалося бридке та понівечене створіння з бурими поламаними зубами і жовтою барвою в білках очей. «Дрібний, злостивий, підступний мерзотник. А тупий не менше, ніж жорстокий.» Джон не повірив ані на мить, що він може зберегти вірність присязі. І питав себе, про що думає Вала, коли бачить його на колінах, прощеного королем.

Попередня
-= 72 =-
Наступна
Коментувати тут. Постів 1.

Останній коментар

Admin 11.02.2020

рекламу шарлатанів, гомеопатів та подібної наволочі, видаляємо


Додати коментар