Слава ЗСУ!

знайди книгу для душі...

Читай онлайн! Читай онлайн українською безкоштовно > Книги > Танок з драконами

— …мати, — прошепотіла Місандея.

— Мати драконів, — мовила Дані й здригнулася.

— Ні. Мати нам усім. — Місандея притиснулася міцніше. — Вашій милості поспати б хоч трохи. Скоро настане світанок і з’явиться двір.

— Ми поспимо удвох і побачимо сни про світліші дні. Заплющуй очі.

Коли мала заплющила очі, Дані поцілувала їй повіки і змусила захихотіти. Та з’ясувалося, що легше поцілувати, ніж заснути. Дані й сама заплющила очі та спробувала думати про дім, про Дракон-Камінь, Король-Берег та всі інші місця, котрі їй описував Візерис, у землі лагіднішій за її нинішню… та думки мимоволі поверталися до Невільницької затоки, наче кораблі, підхоплені жорстоким вітром. Коли Місандея міцно заснула, Дані вислизнула з її обіймів, ступила назовні у досвітнє повітря, сперлася на прохолодну кам’яну огорожу і окинула поглядом місто. Тисячі дахів простяглися перед нею, пофарбовані місяцем у всі відтінки срібла та слонової кістки.

Десь там, під тими дахами, просто зараз збиралися Сини Гарпії, змовлялися убити її та всіх, хто її любив, закувати її дітей назад у кайдани. Десь унизу плакала, просила молока мала дитина. В іншому будинку лежала, вмираючи, стара жінка. Ще десь палко обіймалися чоловік та дівчина, шарпаючи одяг одне одного жадібними руками. Але тут, нагорі, видно було тільки покрови місячного сяйва на пірамідах та бійцівських ямах, без жодного натяку на те, що робилося під ними. Тут, нагорі, панувала тільки вона.

Вона — кров дракона. Вона може вбити Синів Гарпії, синів їхніх синів і синів синів їхніх синів. Але дракон не може ані нагодувати голодну дитину, ані втамувати біль помираючої жінки. «Хто коли насмілиться покохати дракона?»

Думки мимоволі звернули знов на Дааріо Нахаріса — Дааріо з золотим зубом і бородою з трьох галузок, його сильні руки на однакових золотих руків’ях араха та вузького довгого кинджала у подобі оголених жінок. Того дня, коли він вирушав у похід, а вона бажала йому безпечного шляху, він легенько попестив великими пальцями обох жінок — туди-сюди, туди-сюди. «Я приревнувала його до руків’я зброї, — усвідомила вона, — до жінок, зроблених з золота.» Проте відіслати його до ягнятників — то було мудре рішення. Адже вона була цариця і королева, а з таких, як Дааріо, не робляться царі й королі.

— Довгенько вже, — казала вона панові Барістану лише напередодні. — Що як Дааріо зрадив мене і перебіг до ворогів? — «Три зради знатимеш ти.» — Що як він зустрів іншу жінку, якусь лазарійську царівну?

Вона знала, що старий лицар не любить Дааріо і не довіряє йому. Незважаючи на це, він відповів зі шляхетною ґречністю:

— Прекраснішої за вашу милість жінки немає на світі. Лише сліпий може повірити в інше, а Дааріо Нахаріс має очі.

«Має, — подумала вона. — Темної блакиті, майже порфірові. А коли він посміхається, його золотий зуб виблискує на сонці.»

Отже, пан Барістан має певність, що Дааріо повернеться. Дані могла лише благати богів, щоб він не помилився.

«Купіль заспокоїть мене.» Вона пройшла босоніж травою до водойми на своїй терасі. Вода була прохолодна, шкірою побігли сироти. Маленькі рибки пощипували їй руки й ноги. Дані заплющила очі й попливла на спині.

Тихий шурхіт змусив її розплющити очі та сісти зі сплеском.

— Місандея? — покликала вона. — Іррі? Джихікі?

— Вони сплять, — надійшла відповідь.

Під хурмовим деревом стояла жінка, вдягнена у кирею з каптуром, що замітала полами траву. Обличчя під каптуром здавалося твердим і блискучим. «На ній личина, — спливли спогади, — дерев’яна личина, вкрита темно-червоним покостом.»

— Квайфа? Невже я сплю? — Дані вщипнула собі вухо і зіщулилася з болю. — Я бачила тебе вві сні на «Балеріоні», коли ми тільки прийшли до Астапору.

— Ти не спала тоді. І зараз не спиш.

— Що ти тут робиш? Як ти проминула моїх вартових?

— Я прийшла іншим шляхом. Твої вартові мене не бачили.

— Якщо я їх покличу, тебе вб’ють.

— Вони присягнуться тобі, що мене тут немає.

— А насправді ти тут?

— Ні. Почуй мене, Даянерис Таргарієн. Скляні свічки горять. Скоро прийде бліда кобила, а за нею інші. Кракен і темне полум’я, лев і грифон, син сонця і блазенський дракон. Нікому з них не довіряй. Згадай Невмирущих. Стережися напахченого підстолія.

— Резнака? Чого б це мені його стерегтися? — Дані піднялася з водойми. Вода потекла униз ногами, сироти вкрили руки й плечі у прохолодному нічному повітрі. — Якщо маєш про що попередити, кажи ясніше. Чого тобі від мене треба, Квайфо?

Місяць сяяв у очах жінки.

— Показати тобі шлях.

— Я пам’ятаю шлях. Я йду на північ, щоб потрапити на південь, на схід, щоб потрапити на захід, назад, щоб просунутися уперед. А щоб торкнутися світла, я маю пройти під тінню. — Вона викрутила сріблясті коси від води. — Мене вже нудить від загадок і таємниць. У Карфі я була жебрачкою, а тут і зараз — цариця та королева. І наказую тобі…

Попередня
-= 79 =-
Наступна
Коментувати тут. Постів 1.

Останній коментар

Admin 11.02.2020

рекламу шарлатанів, гомеопатів та подібної наволочі, видаляємо


Додати коментар