Слава ЗСУ!

- Чудово, - сказав Тiм, i в кутиках уст у нього з'явилися виразнi ямочки. - Отже, я можу бути спокiйний, одежу ви принесете?

- Принесу, мiстере Браун. А... грошi ж ви менi вiддасте?

- Та вiзьмiть хоч зараз! - юнак вийняв iз гаманця три папiрцi по сто марок i простяг покоївцi.

- Який же ви легковажний! - засмiялася дiвчина. - Хiба за таке платять наперед? Ну та дарма, я вас не одурю. А поки що спасибi! I до побачення!

- До дев'ятої, - вiдказав Тiм. Тодi замкнувся й лiг на диван. Заснути вiн, звичайно, не засне, але хоч спочине.

Зразу по дев'ятiй годинi прийшла, як умовлялися, покоївка. В чорнiй сукнi з штучного шовку й у бiлому чепчику. Купальне простирадло вона несла згорнене перед собою.

- Той чоловiчок спитав мене, чого я до вас iду, - прошепотiла вона. - Та я йому сказала, що ви вдень замовили на дев'яту годину свiже простирадло для купання.

- Спасибi, - голосно промовив Тiм, а пошепки додав: - Вiтайте вашого кавалера з "Матроської спiлки"!

Тодi й дiвчина вiдповiла голосно:

- Дякую, мiстере Браун! Щиро дякую! - I вийшла з номера, ще раз моргнувши Тiмовi в дверях. Юнак теж моргнув їй.

Покоївчин кавалер був, видно, трохи вищий за Тiма; але ж штани можна пiдтягти вище на шлейках, а светри носять i просторi.

У дзеркалi Тiм сам себе не пiзнав, надто як насунув на лоба кашкет. Тiльки пещений колiр обличчя зраджував його. Однак i на те знайшлася рада: вiн натер собi щоки пемзою, що знайшлась на умивальнику, й намазав їх землею з квiткового горщика. Потiм умився й зробив те саме ще, й ще, й ще раз. Вийшло так, як треба: Тiмове обличчя стало таке червоне, наче вiн тiльки-но видужав вiд кору. Хлопець iз голови до п'ят просто тхнув "Матроською спiлкою".

Тепер треба було подумати, що взяти з собою, бо ж до цього номера вiн, мабуть, уже не вернеться. Тiм знав, що життя багатого спадкоємця минеться для нього, коли вiн поверне собi свiй смiх, але зовсiм не журився тим. То що ж узяти з собою?

Тiм вирiшив забрати тiльки деякi папери: свiй паспорт, угоду про смiх, угоду про купiвлю пароплавства ПГГ, третю угоду про ляльковий театр i манюсiньку таємничу записочку. Тi п'ять паперiв Тiм, рiвненько позгортавши, сховав у велику задню кишеню матроських штанiв, тодi дбайливо застебнув її.

Хлопець був готовий до найважливiшої справи в своєму життi. (Тим часом надходила вже одинадцята година.) Про всяк випадок вiн iще викурив пiдряд три сигарети, щоб тхнути тютюном i мати хрипкий голос. (Взагалi вiн не курив, але для гостей мав на столi скриньку з червоного дерева, повну сигарет.)

Тепер лишилось якось вислизнути з готелю, щоб не помiтили детективи. (Поки Тiм курив, стало вже п'ятнадцять хвилин на дванадцяту.) Вилiзти у вiкно? Помiтять. Отже, тiльки коридором. А для того треба якось вiдвести очi детективовi у вестибюлi. Тiм уже надумав як: вiн написав бароновi коротенького листа, де побажав йому швидше видужувати, й викликав дзвiнком хлопця-коридорного. (Було вже пiв на дванадцяту.)

Хлопець, що прибiг на дзвiнок, був приблизно одного вiку з Тiмом, але видавався набагато молодшим.

Вiн мав руду чуприну й зухвале кирпате обличчя, що сподобалося Тiмовi.

- Ви можете зiграти для мене невеличку комедiю, коли я дам вам двiстi марок?

То були всi Тiмовi грошi.

Хлопець вишкiрив зуби:

- А в чому рiч?

- У мене бiля дверей стоїть детектив...

- Знаю, - все осмiхаючись, мовив хлопець,

- То вiдведiть йому очi. Вiзьмiть оцього листа й покладiть за вилогу рукава, щоб трохи було видно. А коли той чоловiк спитає вас, що то за лист, - а вiн напевно спитає, я знаю, - удайте, нiби збентежились, бо вам звелiли нiкому його не показувати. Втiкайте вiд нього, вiн побiжить за вами, буде давати вам грошi, щоб ви показали йому листа.

- О, будьте певнi, мiстере Браун!

- Авжеж. Я знаю. То ви сперечайтеся з ним якомога довше, щоб я встиг вийти з номера й утекти з готелю чорним ходом. А листа, звiсно, можна йому показати.

Кирпатий нiс пiд рудою чуприною весело наморщився.

- Виходить, чотири-п'ять хвилин. Це можна. Правда, за такий час я встигну виторгувати в нього бiльше, тож iз вас я вiзьму тiльки сто марок.

Тiм хотiв був заперечити, але хлопець вiдмахнувся:

- Нi, нi, не треба! Ста марок вистачить. Ви ж перебралися так, що, певне, йдете не мiж багатi люди. Там вам грошi придадуться.

- Може, й ваша правда, - погодився Тiм. - Ну, спасибi вам. Нате лист i сто марок. А як заведете детектива за рiг, удайте, нiби закашлялись.

- Зроблю як треба, мiстере!

Хлопець сховав грошi в кишеню, а листа за вилогу рукава. Потiм усупереч усiм готельним правилам - подав Тiмовi руку й приязно сказав: