Слава ЗСУ!

знайди книгу для душі...

Читай онлайн! Читай онлайн українською безкоштовно > Книги > Точка обману

— Ану дай мені джойстик.

— Що ти зібрався робити? — невдоволено спитав військовик за пультом керування.

— Те, чого нас навчили, — відрізав Дельта-Один, відсуваючи його вбік і беручись за джойстик. — Імпровізувати.

36

Вейлі Мін лежав долілиць біля отвору, через який витягли метеорит. Перегнувши руку через край, він намагався зачерпнути в мензурку води. Так, то не був зоровий обман: тепер, коли його обличчя перебувало за ярд від води, він бачив усе абсолютно чітко.

Це ж просто неймовірно!

Напружившись, Мін поворушив у руці мензуркою, намагаючись дотягнутися до поверхні води. Усе, що треба було, — це здолати ще якихось кілька дюймів.

Не маючи змоги дотягнутися рукою ще далі, Мін поволі підповз ближче до отвору. Якомога міцніше притиснувшись носками черевиків до льоду, він твердо вперся лівою рукою в його кромку. І знову витягнув руку настільки, наскільки зміг. Майже дістав! Він посунувся ще трохи. Нарешті! Край мензурки торкнувся поверхні води. Коли вона почала заливатися всередину, він витріщався на неї, не вірячи своїм очам.

І раптом сталося щось абсолютно незбагненне. З темряви, зі швидкістю кулі, випущеної з гвинтівки, вилетів малесенький шматочок металу. Мін встиг побачити його на якусь дещицю секунди — перед тим як він поцілив йому в праве око.

Інстинкт захищати очі сидить у людині настільки глибоко, що Мін — попри команду мозку не робити різких рухів, аби не втратити рівноваги, — мимоволі відсахнувся. Його спонтанна реакція була спричинена скоріше подивом, аніж болем. Ліва рука Міна, найближча до обличчя, інстинктивно зірвалася з льоду, щоб захистити уражене око. Рука ще не дійшла до обличчя, а він уже збагнув, яку страшну помилку зробив. Уся його вага подалася вперед, він втратив опору і захитався. Вейлі Мін оговтався надто пізно. Впустивши мензурку і намагаючись ухопитися за слизький край льоду, щоб зупинити своє падіння, він послизнувся — і шубовснув у темну діру.

Хоча до води було лише чотири фути, коли голова Міна торкнулася її поверхні, йому здалося, що він ударився об дорогу, злетівши з мотоцикла, який мчав зі швидкістю п’ятдесят миль за годину. Рідина, яка огорнула його голову, була настільки холодною, що нагадувала ядучу кислоту. Міна враз охопила паніка. Упавши у воду сторчголов, Мін на мить втратив орієнтацію в просторі, не знаючи, куди плисти, щоб добратися до поверхні.

Його товстий шерстяний піджак затримав удар холоду по тілу, але на якихось кілька секунд. Нарешті випроставшись, Мін виринув на поверхню, відпльовуючись і хапаючи ротом повітря. Саме цієї миті вода добралася і до його спини, стиснувши мертвою крижаною хваткою.

— До… по… можіть, — ледь витиснув він із себе, широко роззявивши рота, але замість крику вийшов лише комариний писк.

Він почувався так, наче його вдарили в груди і йому забило дух.

— До… поможіть!

Але він і сам ледь чув свій крик. Мін так-сяк підгріб до краю отвору і спробував витягнути себе. Та перед ним вивищувалася кортикальна стінка з льоду. І не було за що схопитися. Під водою ній колотив ногами, але теж не міг знайти ані найменшого виступу. Мін напружено подався вперед, намагаючись ухопитися за край. І до краю залишався якийсь фут — не більше.

Мін відчув, як м’язи вже перестають слухатися його. Він сильніше забив ногами, намагаючись підкинути себе догори і вхопитися за край. Його тіло стало важким, як свинець, а легені, вдавалося, здулися, немов розчавлені повітряні кульки. З кожною секундою просякнутий водою піджак ставав дедалі важчим і тягнув його донизу. Мін спробував скинути його, але важка тканина прилипла до тіла.

— До… по… можіть!

Хвиля паніки охопила його.

Мін читав колись, що втоплення — найстрашніша смерть, яку тільки можна уявити. Але він ніколи й подумати не міг, що йому доведеться гинути у воді. М’язи вже відмовлялися слухатися команд, які подавав його мозок, і тепер він щосили намагався просто втримати голову над водою. Просякле крижаною подою вбрання нестримно тягнуло вглиб, і він безпорадно дряпав онімілими пальцями льодяну стінку перед собою.

Тепер Мін кричав лише подумки.

І ось сталося найстрашніше.

Мін зник під водою. Ніколи не думав він, що гинутиме, чітко усвідомлюючи сам процес своєї неминучої смерті. Але сталося те, чого ніколи не гадалося: Вейлі Мін поволі опускався вглиб, безпорадно торкаючись замерзлими пальцями крижаної стінки отвору двісті футів завглибшки. Перед його очима промайнули міріади образів. Моменти з дитинства. Кар’єра науковця. «Мене, мабуть, ніхто вже не знайде там, унизу», — спало на думку востаннє. Він осідав на дно льодовика, щоб бути похованим там навічно.

Попередня
-= 58 =-
Наступна
Коментувати тут. Постів 2.

Останній коментар

ольга 13.12.2023

Роман чудовий!!! Все дуже динамічно, чітко і по справжньому захоплююче!


ольга 13.12.2023

Роман чудовий!!! Все дуже динамічно, чітко і по справжньому захоплююче!


Додати коментар