Слава ЗСУ!

I знову завелася дзвiнкоголосо:

– Ану – водорiсть! Цiлюща водорiсть для всього! Смачна приправа для холодного й гарячого! Можна в чай! Можна в горiлку! Можна сушить! Можна варить! Можна для дальньої дороги! Їжа космонавтiв! – тицьнула вiдстовбурченим великим пальцем угору, на портрет Поповича. – Тридцять копiйок пучок! Український женьшень!

Покупцi посмiхалися, але брали.

Я придивився, чим вона торгує. То були пучечки якоїсь сушеної трави, а може, й справдi водоростi. Але те, що це не глобулус, i сумнiву не було. Глобулус же, як казав Фарадейович, – мiкроскопiчна одноклiтинна водорiсть, i мати такий вигляд не мiг аж нiяк.

Розказав я тодi про це Явi, подивувалися ми заповзятливостi й базарному талантовi Книшихи («От людей обдурює змiюка!»), а потiм i забули. Чим тiльки не торгують на тих базарах! Це ж тобi не в магазинi.

А тепер я згадав. Може, й справдi Книш на глобулус зазiхає.

– В усякому разi, – рiшуче сказав Кукурузо, – ти собi як хочеш, а я сьогоднi вночi…

Кукурузо не договорив. Раптом з плеса долинула дзвiнка пiсня:

Пусть всегда будет солнце,

Пусть всегда будет небо,

Пусть всегда будет мама,

Пусть всегда буду я!

Роздiл XVIII

Несподiванi Iгор, Валька та iншi

Голоси були хлоп'ячi й дiвчачi – бадьорi пiонерськi голоси. Здавалося, що плавнями просто по водi й болоту крокує через очерети веселий пiонерський загiн. Ми здивовано перезирнулися – що таке? Потiм рвонулися й побiгли на берег – туди, звiдки видно було плесо. Але нiчого не побачили – заважав очерет.

Ми швидко видряпалися на стару вербу, пiд якою стояв курiнь. Це було найвище дерево на островi. I тодi побачили: з стружки на плесо випливали, наче лебiдi, бiлi човни. У човнах сидiли пiонери – в бiлих майках, у бiлих панамках, з червоними галстуками. В першому човнi стояв на весь зрiст стрункий високий юнак у бiлих штанях, без майки, але теж з червоним пiонерським галстуком. То був, мабуть, вожатий. Пiд бронзовою шкiрою його випиналися могутнi мускули. Здавалося, цей юнак зiйшов просто з фiзкультурного плаката «Готуйся на значок ГПО!»

Та от пiсня скiнчилася, i вожатий вигукнув:

– Друзi, пропоную на цьому островi зробити зупинку! Як ви вважаєте, товаришу штурман? – схилився вiн до маленького вилицюватого хлопця з насупленими бровами, що сидiв на кормi.

– Тiльки так! – дуже серйозно вiдповiв хлопець. Всi чомусь засмiялися.

– Тодi держiть курс на острiв, штурмане! – в тон йому сказав вожатий.

– Тiльки так! – повторив хлопець, i знову всi засмiялися.

Але на хлопця це не справило нiякого враження. Вiн i бровою не повiв.

Один за одним човни пристали до берега. I враз острiв нiби перетворився на пiонерський табiр: смiх, крики, бiганина. Хтось бив м'яча, хтось уже хлюпався у водi, хтось ловив сачком метеликiв. Серед пiонерiв ми побачили й кiлькох васюкiвських юннатiв, але вони були не з нашого кутка, ми їх знали погано. Ми сидiли на деревi, не знаючи, що нам робити, – чи показуватись, чи нi. Та довго вагатися нам не довелось. Якась висока цибата дiвчинка натрапила на курiнь i вигукнула:

– О! Дивiться! Тут хтось живе!

Всi збiглися до неї. Пiдiйшов i вожатий. Смаглявий прудкий хлопчина з фотоапаратом через плече шмигнув у курiнь i одразу ж вискочив, тримаючи в руках електричний лiхтарик.

– Лiхтарик! – пояснив вiн. – Механiчний. З динамкою. Дає струм лише тодi, коли натискати на цю ручку.

I почав чвиркати, показуючи. Кукурузо неспокiйно засовався на гiлцi.

Цибата дiвчинка теж шмигнула в курiнь i потягла звiдти рушницю.

– Погляньте, справжня, мисливська…

– Ой, обережно, вона, може, заряджена! Ще стрельне, – зойкнула котрась iз дiвчат.

Тут Кукурузо вже не витримав:

– Ану не займай!

Всi враз пiдняли голови. Ховатися бiльше було нiчого.

Ми злiзли з дерева. I одразу нас оточили пiонери.

– Хто ви?

– Що ви тут робите?

– Це ваш курiнь?

– I рушниця ваша?

– Ви мисливцi?

– Ви тут живете?

Я розгублено подивився на Кукурузо. Вiн похнюпився i мовчав.

– Та вони, мабуть, просто рибалять тут. Це нашi, з Васюкiвки, – сказала васюкiвська юннатка, здається, з восьмого класу.

– Або з дому втекли, – пiдкинула друга (ми про неї тiльки знали, що вона вредна й дочка колгоспного бухгалтера).

– Або в iндiйцiв грають. Як «Маленькi дикуни» Сетона-Томпсона. Пам'ятаєте? – втрутилася цибата.