Слава ЗСУ!

Стретмор клацнув, вимкнувши телефон, і знову причепив його до ременя.

— Твій хід, хлопче.

РОЗДІЛ 81

Бекер стояв у телефонній будці у вестибюлі термінала. Перед його очима все плило. Та, попри пекучий біль та нудоту, настрій його різко поліпшився. Усе скінчилося. Справді скінчилося. Він уже збирався додому. Перстень на його пальці і був тим Священним Граалем, який він шукав. Бекер підняв руку до світла і, примружившись, поглянув на золоту здобич. Він не міг сфокусувати зір, щоб прочитати напис, але побачив, що той зроблений не англійською. Перший символ був 0, або О, або нуль — у нього ще надто сильно боліли очі, щоб сказати напевне. Бекер придивився до кількох перших символів. То була якась абракадабра, позбавлена сенсу. «І оце — справа національної безпеки?»

Бекер увійшов до телефонної будки й почав набирати номер Стретмора. Та не встиг він набрати міжнародний код, як почув записану відповідь: «Усі напрямки зайняті. Будь ласка, покладіть слухавку й зателефонуйте пізніше». Бекер насупився й повісив слухавку. Він зовсім забув, що телефонувати з Іспанії по міжнародній лінії — це як у рулетку грати: усе залежить від збігу обставин та удачі. Значить, за кілька хвилин він спробує ще раз.

Бекер щосили намагався не звертати уваги на біль в очах, що потроху вщухав. Меґан пояснила йому, що коли очі терти, стане ще гірше; тому він намагався терпіти, хоч як би важко це не було. Згоряючи від нетерпіння, він знову спробував додзвонитися до Стретмора. І знову всі лінії зайняті. Бекеру вже було несила терпіти — його очі вогнем горіли. Він вирішив промити їх водою. Нехай Стретмор зачекає хвилину-дві. І Бекер, ще й досі не відновивши зір, поплентався до туалетів.

Перед чоловічим туалетом, як і раніше, Девід розгледів розпливчастий силует прибиральницького возика, тому відразу рушив до дверей із написом «DAMAS». Йому здалося, що він почув там якісь звуки.

- Ноіа?

Тиша.

«Може, то Меґан», — подумав він. їй треба було якось убити п’ять годин до свого рейсу, і вона сказала, що спробує відтерти напис на своїй руці.

— Меґан? — гукнув Бекер. І знову постукав. Ніхто не відповів. Девід поштовхом відчинив двері. — Агов? — знову гукнув він, заходячи всередину. У туалеті начебто нікого не було. Він стенув плечима й пішов до раковини.

Раковина й досі була брудна, але з крана, на щастя, текла холодна вода. Бекер відчув, як стиснулися його пори, коли він побризкав водою очі. Біль вщухав, і туман перед очима поволі розвіявся. Бекер поглянув на себе у дзеркало. Він мав такий вигляд, наче кілька днів безутішно ридав.

Він витер обличчя рукавом піджака — і до нього дійшло. Від радісного збудження він зовсім забув, де він є. Він же в аеропорту! Десь тут на бетонному летовищі, в одному з трьох приватних ангарів севільського аеропорту його чекав літачок «Лірджет-60», щоб забрати додому. І пілот сказав чітко й недвозначно: «Я маю наказ залишатися тут, поки ви не повернетеся».

«Важко повірити, — подумав Бекер, — що після всіх пригод я зрештою опинився там, звідки вирушив. Чого ж я чекаю? — розсміявся він. — Адже пілот може передати Стретмору моє повідомлення по радіо!»

Сам собі задоволено всміхаючись, Бекер подивився в дзеркало й поправив краватку. Він уже хотів був піти, та краєм ока узрів у дзеркалі якесь відображення. Бекер обернувся. То був краєчок Меґаниної торби, що стирчав крізь щілину в трохи прочинених дверях кабінки.

— Меґан! — гукнув він. Тиша. — Меґан!

Бекер підійшов до кабінки. І гучно постукав пальцями по перегородці. Знову тиша. Він обережно штовхнув двері. Вони гойднулися й відчинилися.

Бекер насилу придушив крик жаху: у кабінці, підкотивши очі, сиділа Меґан. А з отвору від кулі в центрі її лоба стікала кров.

— О Господи! — скрикнув Бекер.

— Esta muerta, — каркнув позаду нього голос, мало схожий на людський. — Вона мертва.

Це було як несподіваний кошмар. Бекер обернувся.

— Сеньйоре Бекер? — спитав химерний і лячний голос.

Приголомшений Бекер придивився до чоловіка, який щойно увійшов до туалету. Він мав навдивовижу знайому зовнішність.

— Soy Hulohot, — сказав кілер. — Мене звуть Гулогот. — Здавалося, спотворені слова виходили звідкись із глибин шлунка чоловіка. Він простягнув руку. — El anillo. Перстень.

Бекер безтямно витріщався на нього.

У блискавичну мить просвітління Бекера пронизало ще досі незнане відчуття. Наче за підказкою якогось підсвідомого інстинкту виживання, кожен м’яз його тіла миттєво напружився.