Слава ЗСУ!

знайди книгу для душі...

Читай онлайн! Читай онлайн українською безкоштовно > Книги > Цифрова Фортеця

Позолочені двері двадцять два фути заввишки хряснули й зачинилися. Божий дім перетворився для Бекера на запечатану пастку. Заплющивши очі, він вмостився якомога нижче — сповз по лавці і пригнувся. Девід був єдиним чоловіком у соборі, вдягненим не в чорну одіж.

Звідкись почувся церковний речитатив.

А в тильній частині, тримаючись у тіні, боковим проходом ішов чоловік. Він устиг прослизнути до собору до того, як зачинилися двері. Тепер він усміхнувся сам собі. Полювання ставало захоплююче цікавим. «Бекер десь тут... я це відчуваю. ..» Він просувався, методично перевіряючи ряд за рядом. А вгорі, над головами, кадило ліниво описувало дугу за дугою. «Гарне місце для того, щоб померти, — подумав Гулогот. — Сподіваюся, що я помру в такому ж гарному місці».

Бекер став навколішки на холодну долівку собору й нагнув голову так, щоб його не було видно. Чоловік, що сидів поруч із ним, поглянув на нього з гнівним осудом — то була абсолютно недоречна поведінка в Божому храмі.

— Enfermo, — вибачився Бекер. — Я захворів.

Бекер знав, що йому не можна висовуватися. Він уже помітив краєм ока знайомий силует, що рухався боковим проходом. «Це він! Він тут!»

Девід знав, що, попри величезну кількість парафіян, він був у соборі легкою мішенню: його куртка хакі яскравим смолоскипом палала в чорному натовпі. Він подумав був зняти її, але біла оксфордська сорочка під курткою була в цьому разі не кращою. І натомість Девід пригнувся ще нижче.

Чоловік біля нього знову невдоволено насупився.

— Turista, — пробурчав він. А потім додав саркастичним тоном: — Llamo un médico? Може, мені лікаря покликати?

Бекер поглянув на бородавчасте обличчя старого.

— Ні, дякую. Мені вже краще.

Дід кинув на нього гнівний погляд.

— Pues siéntate! Тоді сядьте як слід!

Довкола них невдоволено зашикали; старий прикусив язика і знову став дивитися поперед себе, на олтар.

Бекер заплющив очі й скоцюрбився, міркуючи — скільки ж триватиме служба? Вихований у протестантських традиціях, він завжди мав таке враження, що католики — нудні та велемовні. Він молив Бога, щоб це виявилося правдою — як тільки служба скінчиться, йому доведеться підвестися й пропустити поперед себе всіх присутніх. У хакі йому хана.

Бекер знав, що наразі він не має іншого вибору. І просто знову став навколішки на холодну підлогу собору. Нарешті старий втратив до нього інтерес. Бо парафіяни встали й заспівали гімн. Бекер залишився внизу. У нього потерпли ноги. А розім’яти їх місця не було. «Спокійно, — подумав він. — Тільки спокійно». Заплющивши очі, він глибоко вдихнув.

Бекеру здалося, що не минуло й кількох хвилин, як він почув, що хтось буцає його ногою. Він підвів голову. То був бородавчастий чоловік. Стоячи праворуч, він нетерпляче вовтузився, намагаючись пройти.

Бекера охопила паніка. «Він уже йде? Але ж мені доведеться піднятися!» Бекер жестом показав чоловіку, щоб він через нього переступив. Старий ледь контролював свій гнів. Злобно пирхнувши, він запахнув поли своєї чорної куртки й відхилився, показуючи на цілий ряд людей, які чекали, щоб вийти. Бекер поглянув ліворуч — і побачив, що жінка, яка сиділа поруч із ним, уже пішла. Уся лавка аж до центрального ряду вже була порожня.

«Не може бути, щоб служба скінчилася! Це неможливо! Вона ж щойно почалася!»

Та коли Бекер узрів у кінці ряду хлопця-міністранта та дві черги людей, що вишикувалися до олтаря, він зрозумів, що відбувається.

«Святе причастя, — простогнав він. — У цих бісових іспанців воно йде на початку служби!»

РОЗДІЛ 92


Сюзанна спустилася драбиною в підземелля. Тепер довкола корпусу «Транскоду» клубочилася густа пара. Вузенькі місточки були мокрими від конденсату. Сюзанна ледь втрималася, щоб не впасти, бо її балетки вільно ковзали по поверхні.

«Скільки ж зможе витримати “Транскод”?» — подумала вона. А сирени не втомлювалися попереджати про небезпеку. Трьома поверхами нижче натужно вили аварійні генератори. Сюзанна знала, що там, на дні туманної мряки, є рубильник, і відчула, що часу лишилося обмаль.

А нагорі Стретмор тримав у руці «берету». Він іще раз перечитав своє послання й поклав його на підлогу кімнати. Те, що він збирався зробити, було, безперечно, актом боягузтва.

«Я переможець», — промайнуло в його голові. Стретмор подумав про вірус у банку даних АНБ, про Девіда Бекера в Іспанії, про свої плани створення чорного ходу. Він так багато набрехав. Був багато в чому винуватий. Він знав, що це єдиний спосіб уникнути відповідальності... єдиний спосіб уникнути ганьби... Він ретельно націлив пістолет. А потім натиснув на спусковий гачок.

Попередня
-= 116 =-
Наступна
Коментувати тут.

Ваш коментар буде першим!