Слава ЗСУ!

знайди книгу для душі...

Читай онлайн! Читай онлайн українською безкоштовно > Книги > Цифрова Фортеця

— Мідж, — заспокійливо мовив Брінкергоф, рушаючи до запнутих шторами дверей зали засідань. — Нехай директор сам розбирається.

Мідж лиховісно примружилася.

— А ти хоч якесь уявлення маєш про те, що станеться, коли система охолодження «Транскоду» вийде з ладу?

Брінкергоф стенув плечима й підійшов до вікна.

— Тепер електроживлення, напевне, уже відновилося. — Він розсунув штори й поглянув у вікно.

— Там і досі темно? — поцікавилася Мідж.

Та Брінкергоф не відповів. Наче заворожений, він втупився поглядом у вікно. Картина під куполом шифровідділу важко вміщалася у свідомості. Під його скляним ковпаком оберталися вогні, пульсували стробоскопи і кружляли пасма пари. Брінкергоф мовчки стояв, наче в трансі, очманіло похитуючи головою. А потім, охоплений панікою, ошаліло кинувся геть із кімнати.

— Директоре! Директоре!

РОЗДІЛ 95


Кров Христова... Чаша спасіння...

У проході біля обм’яклого тіла зібралися люди. А над їхніми головами повільно гойдалося кадило. Гулогот ошаліло крутнувся на п’ятах у центральному проході, окидаючи поглядом церкву. «Він має бути десь тут!» Він знову крутнувся й поглянув на олтар. За тридцять рядів попереду обряд причастя проходив так, наче нічого не сталося. Падре Ґустафес Геррера, головний носій чаші Святого причастя, здивовано поглянув на невеличке збурення в центральних рядах; але не відчув занепокоєння. Інколи літні люди непритомніли, надто приголомшені Святим Духом. Трохи свіжого повітря — і все буде в нормі.

А тим часом Гулогот отетеріло озирався. Та Бекера ніде не було видно. Приблизно сотня людей стояли навколішки біля олтаря, чекаючи на Святе причастя.

«Може, Бекер — один із них?» — подумав Гулогот. І почав придивлятися до спин. Він уже подумки приготувався вистрелити Бекеру в спину з відстані п’ятдесяти ярдів — і кинутися навтьоки.

El cuerpo de Jesus, el pan del cielo. Тіло Христове, хліб небесний.

Молодий священик, що причащав Бекера, несхвально на нього поглянув. Він розумів нетерпіння чужинця причаститися, але не можна проходити без черги!

Бекер нахилив голову, ретельно пережовуючи облатку. Він відчував, що позаду нього щось відбувається, якесь збурення, і подумав про чоловіка, у якого придбав чорну куртку, попередивши, щоб той не вдягав куртку хакі. Він хотів був обернутися й поглянути, але злякався, що саме в цю мить, можливо, його видивляється отой тип у дротяних окулярах. Він скоцюрбився, сподіваючись, що чорна куртка прикриває верхню частину його брюк хакі. Але ні — не прикривала.

Чаша швидко наближалася до нього з правого боку. Люди ковтали вино, хрестилися й підводилися, щоб піти. «Не кваптеся!» Бекер не поспішав залишити олтар. Та коли Святого причастя чекають дві тисячі людей, а подає його лише один священик, то вважається негарною манерою надовго припадати до чаші з вином.

Чаша наближалася до Бекера, коли Гулогот помітив недоречні брюки кольору хакі.

— Ти — мрець, — просичав він і рушив до олтаря центральним проходом.

Час для хитрих маневрів минув. Два постріли в спину, потім схопити перстень і тікати. Найбільша в Севільї стоянка таксі була за півкварталу, на Матеуса Заїки. Гулогот простягнув руку за пістолетом.

Adios, Senor Becker...

La sangre de Cristo, la сора de la salvacion... Кров христова. Чаша спасіння...

Падре Геррера нахилив йому відполіровану руками срібну чашу, і густий аромат вина вдарив Бекеру в ніздрі.

«Ранувато пити», — подумав він, нахиляючи голову до чаші. Та коли срібний келих опинився на рівні його очей, у ньому нечітко відобразився якийсь рух. То була постать. Вона швидко наближалася, і її відображення химерно спотворилося у випуклій чаші.

Бекер помітив відблиск металу — то дістали пістолет. Миттєво, підсвідомо, наче бігун після пострілу стартового пістолета, Бекер пірнув уперед. Священик із жахом відсахнувся — келих злетів у повітря, і червоне вино пролилося дощем на білий мармур. Бекер перестрибнув через олтарну огорожу — і священики зі служками кинулися врозтіч. Глушник кашлянув єдиним пострілом. Падаючи, Бекер сильно вдарився, а куля торохнула в мармурову підлогу побіля нього. Іще мить — і він перекотився по трьох гранітних сходинках до вузького коридору, через який виходили священнослужителі, що давало їм можливість сходити на олтар наче нізвідки, немовби з Божої ласки. Унизу він перечепився й полетів, ковзнувши по слизькій поверхні з полірованого каменя. При падінні він відчув біль, що гострим кинджалом уп’явся йому в бік. За мить Бекер знову мчав, спотикаючись, уперед — проскочив крізь запнуті шторою двері й загупотів униз дерев’яними сходами.

Попередня
-= 119 =-
Наступна
Коментувати тут.

Ваш коментар буде першим!