Слава ЗСУ!

— Перепрошую?

— Це Шекспір, — підказав Ґейл. — 3 «Гамлета».

— Набрався розуму в тюрмі?

Ґейл хихикнув.

— Я серйозно, Сюзанно. Як ти гадаєш — може таке статися, що Танкадо й справді написав незламний алгоритм?

Від такої розмови Сюзанні ставало дедалі тривожніше на душі.

— Ні. Це навіть ми не здатні зробити.

— А може, Танкадо кращий за нас?

— Може, — стенула Сюзанна, вдаючи, що їй нецікава тема розмови.

— Ми трохи листувалися, — кинув Ґейл немовби просто так. — Ми з Танкадо. Ти про це знала?

Сюзанна поглянула на нього, намагаючись приховати своє потрясіння.

— Невже?

— Авжеж. Після того як я вивів на чисту воду алгоритм «Стрибунець», він написав мені і сказав, що ми — брати у всесвітній боротьбі за конфіденційність інтернет-інфор-мації.

Сюзанна ледь приховала своє спантеличення. «Ґейл знає Танкадо особисто!» Вона насилу змусила себе вдати, що їй це не дуже цікаво.

А Ґейл вів далі свою розповідь.

— Він привітав мене з тим, що я виявив чорний хід до «Стрибунця». Цей алгоритм він назвав серйозним замахом на право громадян на особисту конфіденційність у всьому світі. Маєш визнати, Сюзанно, що чорний хід до «Стрибунця» — то була брудна гра. Читати електронні повідомлення з усього світу? Як на мене, то Стретмор заслужив на таке фіаско.

— Ґреґу, — відрізала Сюзанна, насилу стримуючи гнів. _:— Цей чорний хід зробили для того, щоб АНБ мало змогу розшифровувати повідомлення, котрі загрожують національній безпеці.

— Та невже?! — безневинно вигукнув Ґейл. — А я й не знав. А шпигування за пересічним громадянином — це так собі, корисний побічний продукт, еге ж?

— Ми не шпигуємо за пересічними громадянами, і ти прекрасно це знаєш. Якщо ФБР може мати право підслуховувати телефони, то це не означає, що вони підслуховують кожну телефонну розмову.

— Вони б робили це — коли б мали достатньо персоналу.

Сюзанна проігнорувала це зауваження.

— Уряди мусять мати право збирати інформацію, що загрожує суспільному добробуту.

— Господи Ісусе! — зітхнув Ґейл, — схоже, Стретмор уже промив тобі мозок. Ти до біса добре знаєш, що ФБР не про-слуховує усе, що їм заманеться, — їм доводиться брати спеціальний ордер. А шифрувальний стандарт із чорним ходом означав би, що АНБ мало б змогу шпигувати за будь-ким, будь-коли і будь-де.

— Маєш рацію! І нам потрібна така можливість! — У голосі Сюзанни з’явилися різкі й суворі нотки. — Якби ти не знайшов у «Стрибунці» чорний хід, ми здобули б можливість розшифрувати кожен код, а не лише той, із яким здатен впоратися «Транскод».

— Якби я не знайшов ту лазівку, її знайшов би хтось інший, — заперечив Ґейл. — Розкривши його, я прикрив ваші сраки. Лишень уяви, який ґвалт зчинився б, якби це виявилося вже після того, як «Стрибунець» увійшов у загальне користування!

— Хоч так, хоч сяк, — відрізала Сюзанна, — але тепер ми маємо смертельно перелякану фундацію «Електронний кордон», переконану, що ми вмонтовуємо чорний хід у кожен зі своїх алгоритмів.

— А хіба ні? — насмішкувато спитав Ґейл.

Сюзанна зміряла його крижаним поглядом.

— Слухай, — сказав він, послаблюючи натиск, — це питання однаково не обговорюється, бо ви збудували «Транскод». І забезпечили собі джерело постійної інформації. І дістали змогу читати що забажаєте й коли забажаєте — і без зайвих питань. Ви таки перемогли.

— Чому ти кажеш «ви»? Наскільки мені відомо, ти й досі працюєш на АНБ.

— Поки що працюю, — випалив Ґейл.

— Не зарікайся.

— Я не жартую. Невдовзі ноги моєї тут не буде.

— Я помру з горя.

У цю мить Сюзанні захотілося зігнати на Ґейлові зло за всі невдачі. За «Цифрову фортецю», за її негаразди з Девідом, за те, що вони й досі не в «Туманних горах» — але в усьому тому не було його провини. Його провиною були нахабність та набридливість. Сюзанна мала бути вищою за нього, мудрішою. Як начальник шифрувального відділу вона мала обов’язок — навчати й підтримувати злагоду. А Ґейл був молодий та наївний.

Сюзанна поглянула на Ґреґа. «Шкода, — подумала вона, — що такий талановитий шифрувальник і досі не розуміє важливості функції, яку виконувало АНБ».

— Ґреґу, — звернулася до нього Сюзанна тихим і спокійним тоном. — Мені сьогодні дуже важко. І мені стає ще важче, коли ти говориш про АНБ як про якогось пронозу, оснащеного найновішими технічними досягненнями, котрий піддивляється в замкову шпарину за добропорядними громадянами. Наша організація створена з однією метою: захищати безпеку нашої країни. І для виконання цієї функції інколи доводиться трясти яблуню, щоб з неї попадали зіпсуті плоди. Гадаю, більшість громадян радо пожертвують частиною своєї конфіденційності заради того, щоб зловмисники не могли безконтрольно пересуватися й обмінюватися інформацією.