Слава ЗСУ!

— Мідж, ти до біса добре знаєш, що Стретмор не байдикує, — заперечив Брінкергоф. — Він експлуатує «Транскод», як навіжений.

Мідж кивнула. У душі вона знала, що звинувачувати Стретмора в нехлюйстві абсурдно. Командир був до останку відданий своїй роботі. Усі лиха цього світу він ніс як свій власний хрест. І хитрий план Стретмора стосовно «Стрибунця» був його щирою та сміливою спробою змінити цей недосконалий світ. На жаль, як і більшість добрих починань, його хрестовий похід скінчився розпинанням на хресті.

— Гаразд, — мовила вона. — Може, я й справді до нього трохи несправедлива.

— Трохи? — звузив очі Брінкергоф. — Стретмор має цілу купу підозрілих файлів, що розтягнулися в черзі до «Транско-ду» на цілу милю. Тому навряд чи він дозволить суперкомп’ютеру байдикувати на вихідні.

— Ну гаразд, гаразд, — зітхнула Мідж. — Визнаю свою помилку. — Звівши брови, вона замислилася — чому «Транскод» за цілий день так і не розшифрував жодного коду. — Ану дай я дещо перевірю ще раз, — мовила вона і стала гортати звіт. Знайшовши те, що шукала, Мідж почала вивчати цифри. І за кілька секунд кивнула.

— Маєш рацію, Чеде. «Транскод» працює, аж гай шумить. Приблизні затрати ресурсів є навіть трохи вищими, аніж зазвичай. Від учорашньої півночі ми витратили півмільйона кіловат-годин електроенергії.

— І що з цього випливає?

— Навіть не знаю, що й сказати, — спантеличено відповіла Мідж. — Усе це дуже дивно.

— Може, перевіримо дані ще раз?

Вона кинула на нього несхвальний погляд. Є дві речі, про які не слід питати Мідж Мілкен. Однією з них була інформація, за яку вона відповідала. І Брінкергоф почекав, поки Мідж іще раз передивилася цифри.

— Ага, — нарешті буркнула вона. — Вчорашня статистика пречудова: розшифровано 237 кодів. ССР — 874 долари. Середній час на злам одного коду — трохи більше від шести хвилин. Приблизні затрати ресурсів — на середньому рівні. Час потрапляння останнього коду до «Транскоду»... — вона несподівано замовкла.

— Що таке?

— Якось дивно, — відповіла Мідж. — Останній файл, занесений у журнал, був оброблений об 11:37 пополудні.

— Ну і що з того?

— А те, що «Транскод» розшифровує по одному коду кожних шість хвилин. Останній файл робочого дня зазвичай обробляється приблизно опівночі. Щось не схоже, що... — раптом Мідж замовкла й охнула.

Брінкергоф аж підскочив.

— Що таке?!

Мідж отетеріло витріщилася на роздруківку.

— Оцей файл... Той, що потрапив до «Транскоду» ще минулої ночі...

— Ну то й що?

— А те, що його й досі не розшифровано. Час його перебування в черзі становить 23:37:08, але в журналі не вказаний час його розшифрування. — Мідж зашерхотіла аркушами.

— Або вчора, або сьогодні!

Брінкергоф стенув плечима.

— Може, то вони проганяють якусь круту діагностику.

Мідж похитала головою.

— Таку круту, що на неї пішло ось уже вісімнадцять годин? — Вона замовкла, замислившись. — Навряд чи. До того ж дані очікування свідчать, що це файл звідкись зовні. Треба зателефонувати Стретмору.

— Куди — додому? — невдоволено перепитав Брінкергоф. — У суботній вечір?

— Ні, — відповіла Мідж. — Він контролює все це, або я погано знаю Стретмора. Б’юся об заклад, що він тут, на роботі. Утім, це лише припущення. — Припущення, які робила Мідж Мілкен, були другою річчю, яку не можна ставити під сумнів. — Ходімо, — кинула вона, підводячись із крісла. — Ходімо й поглянемо, чи правильне моє припущення.

Брінкергоф пішов услід за Мідж до її кабінету, де вона сіла за робоче місце й заграла на клавішах «Великого брата» зі швидкістю і вправністю піаніста-віртуоза.

7 Цифрова фортеця

Брінкергоф поглянув угору, на комплекс субтитрованих ві-деомоніторів на стіні її кабінету. Усі їхні екрани — як стоп-кадри того, що відбувалося в замкненому інтер’єрі АНБ.

— Ти що — збираєшся шпигувати за шифрувальним відділом? — знервовано спитав він.

— Та ні, — відповіла Мідж. — Хотілося б, але шифрувальний відділ — за сімома печатями. Там немає відеокамер. Немає мікрофонів. Нічого немає. Такий наказ Стретмора. Я можу лише ознайомлюватися зі статистикою та головними даними, що їх видає «Транскод». Дякувати Богу, нам хоч це перепало. Стретмор наполягав на повній ізоляції, та Фонтейн заперечив і зберіг право доступу до базових даних.

Брінкергоф вельми здивувався.

— У шифровідділі — і немає відеокамер?

— А що тут дивного? — спитала Мідж, не відводячи погляду від моніторів. — Вам із Кармен потрібна більша конфіденційність?