Слава ЗСУ!

- Дора... Дора запитала Ельзару, кого вона кохає...

Адріан знову опустив голову на коліна.

- І що? Кажи, - знервовано крикнув Арсен. – Що вона відповіла?

- Це ти! Вона кохає тебе...

Арсен встав з дивану. Його лице було шоковане. Він не знав, що говорити, що думати. Може, це жарт.

- Ельзара кохає мене? Вона так і сказала?

Адріан не відповів. Йому боляче було повторювати щойно сказане. Все, що він намагався зробити – це перебороти себе, щоб не заплакати.

- Ти мусиш відмовитись, - нарешті видавив із себе Адріан.

- Відмовитись?

- Так! – крикнув Адріан. – Скажи, що в тебе не виходить, що ти... одружуєшся, що в тебе є дівчина... Вигадай щось.

- Вигадати?

Арсен обурливо подивися на нахабного принца.

- Чому я маю щось вигадувати? Я, навіть, мріяти не міг про таке щастя. Я дізнаюся, що жінка моєї мрії кохає саме мене. Мій режисер обирає мене достойним представляти свій театр на фестивалі. І нарешті, я з коханою людиною відправляюся у подорож, де ми будемо лише вдвох, а ти кажеш, щоб я щось вигадав?

- Але ж...

- Чому я маю відмовлятися від найспокусливішого шансу у своєму житті?

- Але ж ти сам казав, що я кохаю її сильніше, ніж ти...

- Якщо я нікому не скаржуся про своє нерозділене кохання, то це ще нічого не означає. Я кохаю Ельзару, і якщо ти кажеш правду, то вона кохає мене. І це найголовніше в даній ситуації.

- Господи, Арсене, ми ж друзі!

Арсен уважно подивився на Адріана.

- Коли річ іде про таку жінку, як Ельзара, то у мене немає друзів. Вибач.

Адріан знову опустив голову на коліна. Арсен сів поруч із ним. Мовчки вони просиділи декілька хвилин.

- Знаєш, чого я боюся найбільше? – нарешті промовив Адріан, не підводячи голови. – Я боюся, що там, на фестивалі, ви проведете разом ніч.