Слава ЗСУ!

- Він вже передає тобі подарунки, - почав розмову Арсен. – А ти ще намагалась довести, що не збиралась його зачаровувати.

Ельзара нічого не відповіла.

- Аби лише твої чари подіяли, коли він оцінюватиме наш блискучий сценарій.

Смол з нахабною посмішкою підійшов до Гликерії.

- Годинник у вас?

Гликерія поклала годинник Смолу у руку.

- Ні, люба моя, залишіть його собі. Нехай це буде моїм подарунком.

Гликерія засміялась.

- Навіть, моя трирічна племінниця дарує мені коштовніші подарунки, - зауважила вона.

- Що? Що ви маєте на увазі? – не зрозумів Смол.

- Забирайте свій годинник! Це звичайнісінька польська підробка у швейцарській обгортці.

Смол взяв у руки годинник і здивовано почав його розглядати.

- Хто вам це сказав?

- Баталова, ваша улюблена Ельзара Баталова. І якщо зовсім реально оцінювати те, що сталося, то це вона вас розгадала, а не ви її...

Ельзара і Арсен сіли за стіл.

- Ельзара Баталова? – запитала якась дівчина. – Можна сісти разом із вами?

- Будь ласка.

- Олександра Сансіні, - відрекомендувалась дівчина.

- Дуже приємно, - відповіла Ельзара. – Моє ім’я ви уже знаєте.

- Я бачила вашу неймовірну гру. Я щиро захоплююсь вами!

- Дякую, - сухо відповіла Ельзара.

- До речі, я буду вашою суперницею у номінації „Найкраща гра”, - продовжила Олександра. – Але сподіваюся, що це не стане причиною нашої ворожнечі.

- А на що ти сподіваєшся, що ми станемо подружками і розділимо приз порівну? – нахабно перебила її Ельзара.

Сансіні засміялась.

- Про ваш неймовірний характер я теж чула, - спокійно відповіла дівчина.

За столик підсіли журналісти.

- До речі, - раптом промовила Ельзара. – Олександра Сансіні, ти ж здається автор книги...