Слава ЗСУ!

- Це ти вважаєш, що не зустрічаєтесь, а у неї інші думки, - відповіла Ельзара.

- Та мені байдуже, що вона там собі навигадувала.

- А мені ні, - раптом перебила Ельзара. – Якщо вона і навигадувала щось, то не з пустого місця. Це означає, що ти дав їй привід, надію. А мені не потрібен безсоромний романтик, який кидається компліментами направо і наліво. Все скінчено! Я більше не хочу тебе бачити.

Останні слова прозвучали, як постріл.

- Це вона тобі таке сказала? Це Клара? – крізь зуби прошипів Марк. – Я її вб’ю.

- Це вже ваші справи.

Ельзара зайшла у гримерну і сіла на улюблене крісло. Іванна підійшла до неї.

- Ти сумна, - тихо промовила вона. – Я чула, як ви сварилися біля гримерної… Він тебе кинув?

Ельзара спокійно посміхнулася. Всі уважно стежили за її мімікою.

У гримерній було чути всю їхню розмову, але Ельзара виглядала такою врівноваженою, спокійною. Невже їй не боляче? Можливо, вона дійсно холодна, жорстока серцеїдка... А може, просто чудова, неймовірна актриса.

- Люба моя, - з посмішкою промовила Ельзара. – Найменше я боюся, що мене хтось кине.

- Просто ви сварилися… У вас якісь проблеми? – сумно запитала Іванна.

Ельзара зітхнула.

- Я не боюся нікого втрачати... У мене ніколи не було проблем із коханням. Слава Богу, Господь наділив мене розумом, і я ніколи не звертаю уваги на почуття.

Ельзара подивилася на всіх, хто знаходився у гримерній.

- А, взагалі, що таке почуття? – голосно промовила вона. – Якась сукупність твоїх думок... Якщо ці думки романтичні та дурні, то їх називають духовним світом. А якщо розумні і реальні, то всі вважають тебе холодною і безсердечною, і ненавидять за те, що ти говориш правду у вічі...

- Просто мені здавалось, у вас це серйозно, - зітхнула Іванна.

- Серйозно? – Ельзара обурливо подивилась на Іванну. – Знаєш, Ізраїль після Другої Світової прийшов на територію чужої країни і використовуючи біблейські байки, як документ, зайняв цю територію, говорячи, що це їх історична Батьківщина. Це серйозно! Серйозно те, що тисячам палестинців нема, де жити! Серйозно те, що в сучасному, технологічно розвинутому світі досі точаться жорстокі війни, і гинуть мільйони людей. Серйозно те, що в деяких Африканських містах досі немає каналізаційних стоків, а в деяких племенах люди досі їдять одне одного. Ось, що справді серйозно. На фоні цього розлука з черговим хлопцем – просто дрібничка. Треба жити! Треба діяти! І якщо твоє ім’я за все життя жодного разу не запишуть в історію, то вважай, що ти прожив своє життя даремно. А кохання... Воно лише доповнює твій життєвий шлях. Комусь заважає, когось, навпаки, спонукає до дій. Але великої ролі воно не відіграє. І якщо реально придивитися до самого себе, то можна довести, що кохання взагалі існує лише в одному прояві – егоїзм – кохання до самого себе.