Слава ЗСУ!

- Ну як це неправильно! – промовив Влад. – Хіба ти повинен сідати за чужі гріхи?

- Дійсно, Дракон, чого ти! Вона убивця, нехай і страждає тепер! – підтримали усі.

Дракон подивився на Ельзару. Вона мовчки малювала.

- Ельзаро! А що ти думаєш з цього приводу? – запитав нарешті Адріан.

Ельзара відійшла від свого полотна на декілька метрів і поглянула на нього здалеку.

Всі чекали її відповіді. Всі знали, що вона обов’язково має щось відповісти. Та вона мовчала.

- Ти думаєш, я не правий? – опустивши голову, промовив Дракон.

- Якщо ти не винний, - тихо промовила Ельзара, - тебе обов’язково б виправдали. А лізти у слідство, показувати пальцем на вбивцю, це вже не твої повноваження. Не треба намагатись стрибнути вище своєї голови…

- Я прошу просто відповіді на запитання. Ви визнаєте свою вину? – кричав Шлангер, який вже не міг спокійно говорити.

Іванна мовчала.

- Ми маємо право звинуватити вас в тому, що ви відмовляєтесь допомагати слідству…

Іванна мовчала.

- Пані, ви починаєте мене дратувати!!!

Іванна знову нічого не сказала.

- Відведіть її у камеру. Нехай суд вирішує, що з нею робити. Навіть, шкода, що в нас немає смертного вироку! В даному випадку він би не завадив.

Шланг востаннє подивився на Іванну, чекаючи, що вона злякається і заговорить. Та дівчина мовчала.

Шланг вийшов з кімнати.

- Ну що? – запитала Жанна.

- Мовчить, - зітхнув Шланг, дістаючи сигарету. – Не промовила ані слова.

- Можна я з нею поговорю? – невпевнено запитала Ауріка.

- Ні, ти не маєш права, - промовив Шланг.

- А хіба ми завжди все робимо за правилами? – посміхнулась Жанна.

- Дійсно, Шланг, - додав полковник. – Це ж саме їй вдалося примусити Дракона написати свідчення. Нехай спробує.