Слава ЗСУ!

І знову треба говорити з убивцею… А вночі знову пояснювати Дракону Великому, чому ця невинна дівчина, а не він вважається найжорстокішим убивцею.

- Мабуть, Дори вже не буде. Давайте проведемо крісло довіри, - запропонувала Ядвіга.

- Чудова ідея.

Всі піднялися і пішли до зали.

- І хто ж сьогодні сяде в наше крісло?

- Еліза, ти не хочеш?

- Я? Ні, дякую, - сміючись, відповіла Еліза.

Посередині зали стояло порожнє крісло. Адріан підійшов до нього і, трохи постоявши, сів, закинувши ногу на ногу.

- О-о-о, сміливо, - заплескали в долоні дівчата.

- Я готовий, - упевнено відповів Адріан.

- Ну, і хто ж задаватиме перше питання? – запитав Арсен, виразно подивившись на Ельзару.

- Ельзара! Нехай Ельзара! – закричали всі навколо.

Ельзара відірвала очі від вікна і пильно подивилась на Адріана.

- Я слухаю тебе, - тихо промовив він.

Ельзара знову подивилась у вікно і лише через мить промовила:

- Де ти навчився так брехати про свої почуття?

- Відчинити камеру! – крикнув суворий чоловічий голос, якому явно не подобалась та затія, яку придумали Шланг з компанією.

Ауріка зайшла в камеру. Біля холодної кам’яної стіни сиділа незворушна Іванна.

- Доброго дня, - тихо промовила Ауріка.

Великі залізні двері з усієї сили гримнули, і камера зачинилась. Іванна, навіть, не поворухнулась.

- Мене звати Ауріка… Я хочу допомогти тобі.

Іванна якось дивно подивилась на Ауріку. Ніби повірила їй. В очах Іванни з’явився блиск, і вона, наче ошпарена, підскочила до Ауріка і кинулася їй в ноги.

- Врятуйте мене, пані! Я нікого не убивала! Я присягаюсь, - кричала вона.

- Я тобі вірю, я вірю, - шепотіла Ауріка.